Духовний пошук героїв Василя Шукшина

Віра в гуманні початки життя, віра в сили людини, можливість здобути перемогу над злом спонукала В. Шукшина написати такі оповідання, як “Калуза” і “Образа”. В основі сюжетів до болю пізнавана ситуація. В “Калузе” – не побажала дати пропуск, не пропустила до хворого, обійшлася грубо з людиною літня вже жінка-вахтерка. Тим часом на очах у нього були пропущені ті, хто сунув рублеву або плитку шоколаду в кишеню її бруднуватого халата. Явна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці оповідання звучать тяжкі, як подих,

слова: “Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня… страшно й огидно стало жити, не можу зібрати воєдино думки, не можу довести собі, що це дріб’язок. Рука трясеться, душу трясеться, думаю: “Так отчого ж така свідома, така в нас осмислена злістте?.. Що з нами відбувається?””

Схожа ситуація й в оповіданні “Образа”. “Що таке діється з людьми?” – вопрошает Сашка Єрмолаєв, головний герой “Образи”. Повсякденні життєві зіткнення викликають у героях гостру реакцію, підводять до критичних міркувань про природу людського хамства, байдужості, про людське життя взагалі. В оповіданнях В. Шукшина

за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, встають питання про сенс життя, про добро й зло, про душ людської. От герой оповідання “Вірую!” Максим Яриков.

Налягла якась особлива туга на нього, сорокалітнього, злого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається. Почуває – болить душу. Але як пояснити – чому? Ненавидить він тих “людей, у яких душі немає або вона погана”. Думає, болісно міркує герой: а навіщо всі? Навіщо живе він і люди довкола нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиным приїхав “самий натуральний” піп, і пішов до нього довідатися: “У віруючих болить чи душу ні?”. И виявляється, що цьому попові “ніщо людське не далеке”, а ім’я Бога, у який він вірить, – Життя. “Ти прийшов довідатися, у що вірити? Ти правильно догадався, у віруючого душу не болить. Але в що вірити? Вір у Життя”.

Не завжди, герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися до суті, зрозуміти несе в собі зерна духовності. В. Шукшин неодноразово змушує свого героя критично глянути на себе, на власне життя, на її моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформований, узятий у момент щиросердечної напруги, зрушення, надламу. Така “Калина червона” – оповідання про трагічну долю Єгора Прокудина.

У ньому є все, що здано викликати й гнів, і жаль, і гіркий роздум про несформоване життя, про моральні сили, що не одержали розумного застосування… Випробувавши відторгнення й самітність, герой повести повернувся до людей, до життя… У праці й приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора й перспектива морального зцілення. Однак доля Єгора трагічна. “І лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку… Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне.” Прояву жорстокості й сваволі, свавілля й черствості людей викликають образу й біль письменника. Пройшло вже більше тридцяти років, як пішов від нас російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його добутку викликають жваві суперечки, наукові дискусії, ім’я Шукшина з літератури переходить у легенду.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Духовний пошук героїв Василя Шукшина

Categories: Шкільні твори

Links