“ДУМКА СІМЕЙНА” В РОМАНІ “АННА КАРЕНІНА”
ЛЕВ ТОЛСТОЙ (1828-1910)
“ДУМКА СІМЕЙНА” В РОМАНІ “АННА КАРЕНІНА”
Проблема сім’ї – одна з визначальних у духовних пошуках Л. Толстого і, зокрема, в романі “Анна Кареніна”. Зауважимо, що “думка сімейна” хвилювала письменника ще в романі-епопеї “Війна і мир”, але там вона була складовою “думки народної”, бо події твору розгортаються на тлі французько-російської війни 1812 р. Натомість в “Анні Кареніній” саме тема сім’ї є тим стрижнем, що з’єднує всю сюжетну конструкцію твору від центру до периферії.
Не випадково, починаючи вже з першої редакції, головна героїня була заміжньою жінкою з вищого суспільства. Причину трагедії Толстой спочатку вбачав саме в Анні, але в процесі роботи над романом погляди автора на героїню та її чоловіка дещо змінюються. Доля Анни Кареніної змальована як безвихідно-трагічна. А Олексій
Письменник не лише відтворив життя суспільства, а й зобразив основні “моделі” сімей, що існували в ньому. Тому дехто з критиків убачає в першій фразі роману ще один епіграф до нього. Можна сказати, що ці слова – афористично виражена основна думка твору: “Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму”.
Для підтвердження цієї думки автор розповідає про родину Стіви Облонського. Уже на початку твору подано коротку, але глибоку її характеристику: “Усі члени родини і домочадці відчували, що нема смислу в їхньому співжитті і що на кожному заїзді люди, які випадково зійшлися, більше зв’язані між собою, аніж вони, члени родини й домочадці Облонських”. Для самого Стіви сім’я – зовнішня оболонка, необхідна частина суспільного устрою. Показові його міркування про те, що не може ж він насправді бути вірним своїй дружині. Він розкаювався не в тому, що зрадив її, а “тільки в тому, що не вмів краще приховати це від дружини”. Однак Облонський не позбавлений і позитивних рис: він “почуває вагу свого становища й поважає дружину, дітей і себе самого”. Коли дружина прощає його, Степан Аркадійович відчуває щастя й радість, його світ знову набув стабільності. Найімовірніше, потім усе буде так, як і раніше, хіба що він, дійсно, буде ретельніше приховувати свої захоплення. Дуже влучно характеризує розуміння родини й ставлення до подружньої вірності таких людей, як Стіва, його сестра Анна в бесіді з Доллі: “Я знаю цих людей, як Стіва, як вони дивляться на це… Ці люди роблять невірності, але своє домашнє вогнище і дружина – це для них святиня. Якось у них ті жінки залишаються в зневазі й не заважають родині. Вони якусь риску проводять непрохідну між родиною і цим. Я цього не розумію, але це так”.
Родина Кареніних представляє інший тип стосунків. Доллі згадує, що, коли вона перебувала в Петербурзі в Кареніних, “їй не подобався самий дім їх; щось було фальшиве в усьому складі їхнього родинного побуту”. Хоча Каренін – абсолютно інший тип людини, аніж Стіва, їхнє розуміння родини багато в чому подібне. Для Олексія Олександровича Кареніна сім’я – це не тепло родинного вогнища чи довірливі стосунки між її членами, а передовсім офіційно узаконена форма відносин.
Дізнавшись про почуття Анни й Вронського, Каренін “почував себе безсилим” щось змінити, “він знав наперед, що всі проти нього і що йому не дадуть зробити те, що здавалося йому тепер таким природніш і добрим, а примусять зробити те, що погане, але їм здається належним”. Цей яскравий факт підтверджує, що він живе в системі суспільних умовностей і норм. Не можна сказати, що це зовсім погано, адже він по-своєму дбав про майбутнє Анни, Сергійка й своє. “Він вважав, що для Анни було б краще розірвати стосунки з Вронським, – пише Толстой. – Але, якщо вони всі вважають, що це неможливе, він ладен був навіть знову допустити ці стосунки, аби тільки не соромити дітей, не позбутися їх і не змінювати свого становища. Хоч як було це погано, це було все-таки краще, ніж розрив, при якому вона потрапляла в безвихідне, ганебне становище, а він сам позбувався всього, що любив”. Проте рішуча й радикальна Анна настільки несхожа на свого поміркованого чоловіка, наскільки різними є їхні уявлення про життя. Звісно, за такої різниці між цими людьми, їхня сім’я трималася, мабуть, на певному ритуалі, зовнішній видимості, що й відчула Доллі, для якої сенс життя – родина й насамперед діти. Можна сказати, що Каренін, який живе не почуттями, а тільки розумом, – один із “гвинтиків” державного механізму. Тому сімейна драма Анни набуває глибшого змісту, адже йдеться про зіткнення живої людської душі із системою суспільних устоїв. Особиста драма героїні набуває певного соціального “присмаку”.
Отже, навряд чи родина Кареніних міцніша й щасливіша (вона теж нещасна, але “по-своєму”), аніж сім’я Стіви й Доллі Облонських. Навіть навпаки, адже сімейний корабель Облонських усе – таки витримав життєвий шторм. Можливо, завдяки тому, що їхня сім’я тримається на материнській самопожертві Доллі.
Відчайдушна спроба Анни й Вронського створити родину закінчується крахом. Варто зазначити, що Вронський позбавлений єдності й узгодження всіх інтересів, оскільки для нього родина й справа – це абсолютно різні речі. Однак таке поєднання всіх інтересів є характерною рисою улюблених героїв Толстого, яким він довіряє висловлення власних поглядів на життя.
На думку письменника, задля створення міцної сім’ї чоловіка й жінку, окрім щирого кохання, мають пов’язувати ще й спільні інтереси. Вронський же, хоч і щиро кохає Анну, проте відкриває їй лише частину своєї душі. У такому випадку створити щасливу родину неможливо. Для більшості героїнь Л. Толстого ідеальна родина – це щире й спільне щастя. Тому трагедія Анни Кареніної у своїй основі є саме сімейною, адже її ідеалом є кохання безкомпромісне й усеохоплююче. Переконавшись, що для неї надії на таке почуття немає і водночас не вбачаючи сенсу в іншому житті, вона гине.
Інший шлях для вирішення подібної ситуації намагається знайти в романі Левін. Однак, ставши щасливим сім’янином, він водночас переживає трагедію, що змушує його не раз думати про самогубство. І лише сильний переляк, щире переживання за дружину й сина, які потрапили в грозу, неначе стають тим поштовхом, який яскраво засвідчив, що сім’я й долі всіх її членів стали сенсом його життя. Для нього, як і для автора роману, будувати свою родину – це будувати життя.
Недаремно наприкінці роману Левін виражає своє головне моральне відкриття, суголосне з позицією Льва Толстого: сУсе моє життя, незалежно від того, що може трапитися зі мною, має безсумнівний сенс добра, який я владен укласти в нього!”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)