Родинні цінності у романі Л. Толстого “Анна Кареніна”

“Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещасли­ва по-своєму…” Так починається роман Л. М. Толстого “Анна Кареніна”. Тож це роман про сім’ю, про маленьке людське коло рідних людей, яке живе у великому світі, спілкується з цим світом, але взагалі творить своє, відмінне від нього сере­довище. Толстой немов заглядає у шпаринку: що там робиться, у цьому маленько­му колі? Адже ніхто своє родинне життя не оприлюднює: ось, дивіться, моя роди­на, мої взаємовідносини, мої діти, іще щось. Скільки треба було роздивитися

цих родин, та ще й таких, які своє, внутрішнє, ховають від чужого ока, щоб написати твір, який хвилював і ще й досі хвилює багато сердець, яким не чужі проблеми, порушені у цьому романі!

І одна з найголовніших проблем озвучена в перших рядках: “Усі щасливі ро­дини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму…”. Це проблема родинного щастя і нещастя. Кожному, хто відкриває книжку, Толстой ставить це запитання: чому? Чому одні родини щасливі, а інші – нещасні? А від­повідь – цілий роман, у якому родини Кареніних та Облонських просвічені, не­мов рентгеном – їхні вчинки, почуття,

спогади й надії. Ось родина Облонських: ми бачимо її у трагічний момент, коли дружина почула, що її чоловік перебуває у зв’язку із француженкою-гувернанткою. Стіва Облонський вже давно втратив своє кохання до дружини, яку вважає недалекою і не поважає її почуттів.

Дослідники пишуть, що роман “Анна Кареніна” виник із духовних пошуків самого письменника, з його спогадів про початок свого особистого сімейного життя. Тому такі правдиві сцени з родинного життя у романі. Письменник Тол­стой прискіпливо розглядає життя Толстого-сім’янина. В історії Левіна і Кітті від­творено деякі риси розладу, який відбувався і у родині Толстих. Що зближує, що роз’єднує близьких людей? – запитує Толстой. Відгук цих роздумів знаходимо у щоденнику дружини Толстого, Софії Андріївни: “З минулої зими, коли Льовоч – ка і я… були хворі, щось переломилося в нашому житті. Я знаю, що у мені пере­ломилася та тверда віра у щастя і в життя, яка була…” Ось це і є перша відповідь: внутрішнє, особисте відчуття щастя дає надію і віру на щастя родини. Якщо лю­дина особисто нещаслива – нещасливою будуть і всі навкруги.

Чому щасливий сім’янин Левін, здорова людина, зайнята господарством, яка дуже любить свою родину, – чому він ховає мотузку, щоб часом у відчаї не повіси­тися? Чому боїться ходити із рушницею, аби не застрелитися? Чому Левіна охоплює такий страшний відчай? Можливо, тому що він має сумніви у сенсі свого життя за­для поліпшення побуту, страждає від неможливості вільно роздумувати над життям. Своєрідними “ліками” від суму і відчаю Толстой робить простого селянина Федора під час збору врожаю: Левін бачить його самопожертву у праці, цінність цієї праці – “надзвичайне напруження самопожертви” – і це допомагає Левіну зрозуміти, що сенс життя – у праці разом із російським простим народом. “Життя моє тепер, – роздумує Левін, – усе моє життя… має. сенс добра, яке я маю вкласти в нього!”

Головна героїня твору – Анна Кареніна, сестра Стіви Облонського, живе на­чебто у щасливій родині, спокійній, врівноваженій, де чоловік поважає свою дру­жину. У родині є хлопчик Сергій, який зростає у спокої і любові матері та батька… Та чомусь Анні цього не вистачає! Випадкове кохання до Вронського поглинає її цілком, і вона кидає родину і намагається створити іншу сім’ю із Вронським. Чого не вистачає Анні? Адже в неї, на перший погляд, є і любов чоловіка, і повага його, і достаток родинний, і дитина! Та коли читач бачить ті стосунки між чоло­віком і дружиною, він розуміє, що жива, емоційна Анна вже давно не кохає сво­го старого й сухого чоловіка, не здатного виявляти свою любов до дружини. Тим самим Толстой дає зрозуміти, що в щасливій родині кохання є обов’язковим, та підтримувати його мають обоє – і чоловік, і дружина.

Родина Кареніна руйнується, хоча чоловік марно намагається зберегти щас­тя свого дому. Він прибічник непорушності подружніх обов’язків, та все ж за­знає поразки. Руйнування родини Кареніних дослідники пов’язують із поширен­ням нігілізму, теорій вільного шлюбу і вільного кохання. Та Толстой дуже любив “думку сімейну”, і саме у ній шукав джерела для відродження родинного щастя у селянських родинах, якими опікувався. Так Левін під час сінокосу вражений став­ленням селянина Івана Парменова до дружини, який намагався вивільнити дру­жину від зайвих хвилин тяжкої праці. “У виразі їхніх облич було видно сильне, молоде кохання, яке нещодавно прокинулося…” – каже Толстой.

Кохання – щасдиве відкриття Левіна, відсутність кохання – печальне від­криття Кареніна, те, що кохання може бути й нещасливим – спільне відкриття Анни і Вронського. Руйнація родинного життя позначена саме руйнацією голов­ного почуття – кохання. В родині Облонських “усі члени родини й домочадці від­чували, що немає сенсу у співмешканці, й те, що на кожному постоялому дворі люди, які випадково зійшлися тут, більш пов’язані між собою, ніж вони, члени родини й домочадці Облонських…”

Фіналом відсутності кохання і розпаду родини є трагічна смерть Анни під ко­лесами потяга. Потяг у російській літературі – символ нового часу, наступ ери механізмів. Бездушна нежива машина несе смерть живій Анні. То що ж, Тол­стой не залишає читачу надії? Час невблаганний і родина має бути зруйнована? Ні, Толстой описав руйнацію тільки дворянських родин. На його думку, це клас, який час зруйнує через руйнацію родинного життя. Залишиться лише патріар­хальна селянська родина, яку письменник ідеалізує.

Таким чином, Толстой виділяє складові родинного щастя: кохання як основу, подружню вірність, взаємоповагу. Він не дає готових рецептів родинного щастя, та на прикладах розповідає, що може призвести до його втрати. Тому й сьогодні треба прислухатися до думок великого російського письменника.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Родинні цінності у романі Л. Толстого “Анна Кареніна”