“Думка сімейна” в образах Наташі Ростової і Марії Булонської
“Війна й мир”По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”. Роман “Війна й мир” – один із центральних добутків великого письменника Лева Миколайовича Толстого. Не дивлячись на панорамність, достаток персонажів і подій, це, у першу чергу, добуток про людей, про їхні пошуки свого місця в житті. На тлі масштабних історичних подій Толстого цікавить приватне життя людини, що складається не в служінні людям взагалі, своєму стану, народу, державі, а в служінні своїм рідним, сім’ї. Ця “думка сімейна” найбільше яскраво втілилася в образах
Влюбливість Наташі не знає границь. До історії з Курагиным важко знайти момент її життєпису, коли б вона не була ні в кого закохана. Борис Трубецької, учитель, блискучий Василь Денисов, знову Борис, але вже красень-ад’ютант, нарешті, князь Андрій. Мар’я дозріває для своєї любові поступово, довго, як би боячись її й не вірячи в її можливість. Наташа йде до своєї теперішньої любові через безліч захоплень, Мар’я – у скромній самітності. Але вже в цей час можна помітити в них загальні риси: любов до людей і щирість. У Наташі вони проявляються бурхливо, захоплено. Вона може кинутися на шию зовсім незнайомій людині, щоб виразити йому свою вдячність. Мар’я ж виражає свою любов терпінням і допомогою своїм “божим людям”. Обидві вони відкриті для співчуття й готові прийти рятуйте! Є в них і деяка зовнішня подібність: вони обидві не дуже гарні. Але у хвилини, коли Наташа й Мар’я проявляють кращі якості своєї душі, вони перетворюють і стають прекрасними. Товстої, підкреслюючи цю обставину, виражає своє глибоке переконання, що щира краса людини не зовнішня, а внутрішня.
Наташа й Мар’я спочатку дуже далекі від мети, до якої їх веде автор, – від тихого й щасливого сімейного життя, що поглинає без залишку. Легковажна Наташа не може пожертвувати своїм способом життя, волею для коханої людини. У князівни Марії інші причини. Вона не вважає за можливе для себе піти від батька, від “божих людей”, від своєї сумної самітності. Мар’я нічого не хоче для себе особисто й готова віддати життя в жертву іншим людям: “Якби в мене запитали, чого я бажаю найбільше на світі, – я сказала б: бажаю бути бідніше самого бідного зі злиденних”.
Самопожертва – от девіз життя Марії до зустрічі з Миколою Ростовим і смерті князя Андрія. Девіз же Наташі – життєрадісність. Тому, коли героїні вперше зустрічаються, вони, природно, не знаходять загальної мови. Усе міняється із приходом війни. Горе, позбавлення, втрата даху, втрата близьких змінили їх. Зустрілися знову в ліжка смертельно пораненого князя Андрія зовсім інші жінки – повзрослівші й помудрівші, що усвідомили відповідальність за свої сім’ї. Наташа змушена доглядати за збожеволілою від горя матір’ю, Мар’я виховує маленького осиротілого племінника. “Чистий, повний сум так само неможливий, як і повна радість”. Людина має здатність звикати до прикростей і відходити від них. Так і героїні Толстого у своїх повсякденних турботах поступово відроджуються. Вони усвідомлюють не тільки порожнечу життя світської, але й безцільність замкнутого чернечого життя. Жінки знаходять те, заради чого варто жити: до них приходить теперішня любов.
Кінець роману, де описується буденна, зовсім прозаїчне сімейне життя Марії й Миколи, Наташі й П’єра, здається дивній і суперечній всій попередній подіям, повним переживань, шукань, хвилювань і тривог. Привівши таких різних героїнь через багато випробувань до однієї розв’язки, Толстой показав неминучість і необхідність для людини звичайного сімейного життя, не засміченої світськими забобонами. Толстовські героїні не жертвують нічим заради сімейного життя. Це не жертва, а природне для них нормальне поводження, засноване на самім святому почутті – почутті любові до чоловіка й дітей.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)