Дуель Ленского з Онєгіним
Але, боже мій, яка нудьга
Із хворим сидіти й день і ніч,
Не відходячи ні кроку ладь!
Яке низьке підступництво
Напівживого забавляти,
Йому подушки поправляти,
Сумно підносити ліки,
Зітхати й думати про себе:
Коли ж чорт візьме тебе!
Приїхавши в Село й поховавши родича, Онєгін через якийсь час знайомиться з Ленским, місцевим молодим поміщиком, що недавно повернув-ся з Германії. Вони проводять разом багато часу: роблять прогулянки верхи, сперечаються на різні Теми,- ставши “від робити нема чого” друзями, як пише
Євгеній, що всіляко уникав спілкування з местны-мі поміщиками, зблизився з Ленским. Причина зближення – однаковий вік героїв, те, що їм обом “панів соседственных селищ… не подобалися бенкети”, можливо, навіть і те, що в іншому вони були зовсім різними людьми. Євгеній давно розчарувався у світській дружбі, не любить, а лише грає почуттями, утомився від світського життя, не знайшов собі улюбленої справи. А Ленский захоплено воспри-нимает життя, щиро (з дитинства) любить Ольгу, ве-рит у теперішню дружбу, складає вірші. Автор пише:
Вони зійшлися. Хвиля й камінь,
Вірші й проза,
Не настільки різні меж собою.
Ця несхожість зблизила героїв, але вона ж і при-вела до загибелі Володимира Ленского. Звичайне недора-зумение, а також надмірна себелюбність Онєгіна, до-торый, повіривши Ленскому, що сказали, що на іменинах Тетяни будуть лише близькі люди, по приїзду виявив весь “сільське світло” і вирішив отом-стить Ленскому. А мстить він згідне своєму харак-теру: починає робити знаки уваги Ользі, до-торая прихильно, не зауважуючи, як уражений її ж-їх, приймає залицяння Євгенія.
Не вміє приховувати свої почуття, Ленский ви-зывает “друга” на дуель. Владимир не розуміє пері-міни в Онєгіні, та й не намагається проаналізувати його поводження й причини вчинку. Він не стільки від-стаивает свою честь, скільки рятує Ольгу від Евге-Ния. “Він мислить: “Буду їй рятівник. Не потерплю, щоб розбещувач Вогнем і подихів і похвал Младое серце спокушав…” “. Йому й у голову не приходить, що це чергова гра Онєгіна, спосіб помсти за испы-танное роздратування побачивши численних гос-тей. Адже Ленский – романтик, для нього мир ділиться на чорне й біле, і він сприймає залицяння Онєгіна за його нареченою за чисту монету.
Онєгін розуміє, що був неправий, навіть испытыва-ет каяття совісті: ” И поделом: у розборі строгому, На таємний суд себе призвавши, Він обвинувачував себе в мно-гом…”. Але правила світського суспільства нещадні, і Онєгін, побоюючись бути обвинуваченим у боягузтві, при-нимает виклик: “Втрутився старий дуеліст; Він злий, він пліткар, він красномовний… Звичайно, бути повинне презре-нье Ціною його забавних слів, Але шепіт, хохотня дурнів…”.
Поводження героїв перед дуеллю ще раз переконує читача в їх “різниці”: Ленский переживає, “Шиллера відкрив”, але не може не думати про Ольгу й пише любовні вірші. Онєгін же “спав у цей час мертвим сном” і ледь не проспав.
За правилами того часу Онєгін міг предотвра-тить дуель, вибачившись перед Ленским, пояснивши причини свого поводження; або вистрілити в повітря.
Але він про цьому й не мислить. Я вважаю, що, можливо, він порахував би це навіть принизливим для себе.
Смерть Ленского стала трагічною випадковістю ще й тому, що Євгеній вистрілив декількома митями раніше:
И Ленский, мружачи ліве око, Став також цілити – але саме Онєгін вистрілив… Євгеній уражений смертю приятеля: Убитий!.. Цим страшним восклицаньем Убитий, Онєгін із содроганьем Відходить і людей кличе. Каяття совісті змушують героя покинути де-ревню, відправитися подорожувати.
Уважаючи себе іншому Ленского, Онєгін не витримав випробування дружбою, знову поставивши над усе лише власні почуття й інтереси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)