Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Драч Іван Федорович Людиноптахи, птахолюди – ми

Драч Іван Федорович Людиноптахи, птахолюди – ми

Я наснився собі не птахом –
Цілим птаством собі наснився.

Снилось: ми, птахи, тяжко замкнуті.
Снилось: нам, птахам, треба вилетіти.
Снилось: ми, птахи, це єдине “я”.

Кружеляв я під склепінням замкнутим,
Облітав я всіх птахів навколо,
Тобто сам себе я геть облітував
І казав собі, як всім птахам:

“Зараз виліт – тож летіти всім
До одненького, усьому птаству виліт!”

Шепотів я так на вухо кожному –
І орлові, й ластівці, й горобчику,
Кожному крилатому ув’язненому,
Бо нас люди тяжко

ув’язнили
І замкнули під тяжким склепінням.

Всі мене послухали, все птаство,
Бо я був єдин в істоті птаха
І себе облітував як стій.

А сторожа пильно чатувала,
Бо людьми була ота сторожа
І все знала про в’язницю птахів:
“З оцієї вилетять в’язниці,
Так у другу попадуть, ще гіршу,

З другої як вилетять, припустимо,
Дак у третій крила геть зів’януть.
З камери дістатись можна в камеру,
А в’язницю на в’язницю гіршу
Може птах змінити боротьбою!”

Так нас, птахів, люди научили,
І орла, і ластівку, й горобчика,
І поживу нам для шлунка кидали,

/> Ми літали, замкнуті, на прив’язі,
Під склепінням замкнуті іржавим,
Був я птахом, був я птаством цілим
І надумав птаством утекти.

“А летіти треба під склепінням, –
Так казав я кожному на вухо:
І колібрі, і синиці, й беркуту, –
Під склепінням свіжий вітер гонить,
Ми не задихнемось тільки так,
Крилами хай кожен під склепіння!”

І знялись ми, крилами забили
І закрили все іржаве небо
Райдугами крил своїх ув’язнених,
Пролетіли всі ми над сторожею,
У в’язницю другу ми попали:

Знов склепіння чорне та іржаве,
Знов сторожа, мудра та єхидна,
Нас доймає анекдотом вічним
Все про в’язня та про другу камеру:
“З камери дістатись можна в камеру.
А в’язницю на в’язницю гіршу
Може птах змінити боротьбою!”

А сторожа вже і не чатує –
В карти смалить та горілку дудлить,
Все довіривши машинам мудрим,
Навіть кільцювання всього птаства.
Ми, птахи, втомились, надломились,
Але все летіли над сторожею,
Що у птахів звалася людьми.

“Тепер так, – кажу як птах я птаству,
Перед третім вильотом кажу, –
Мусить кожен птах людину взяти
Й вилетіти з нею із в’язниці!
Кожен птах на крила по людині!
Щоб були порожні всі в’язниці!
Щоб ні в’язнів! Щоб ані сторожі!
Щоб вітри іржаві лиш шугали
Під іржавим і тяжким склепінням –
Адже всім на світі треба неба,
Птаству й людству, треба всім небес!”

Оця мудрість у в’язниці третій
Мені ледь у голову прийшла,
Як все птаство тяжко збунтувалось:
– Ми не будем їх нести на волю!
– Хай вони тут пропадом пропадуть!
– Свого ката та на крила брати:
Хай конає в цих іржавих норах!
– Той нам крила різав! – Той нас мучив!
– Той нас в люті шори заарканював!

Але врешті всіх умовив я,
Бо я сам був норовистим птаством,
І людей на крила ми взяли.
Горобець ніс товстуна-підлотника,
А орел запхнув під хвіст наклепника,
Щоб гордливі крила не бруднити,
Але всі виносили людей,
Що були людьми на мить крилатими, їх з в’язниці вирвавши з корінням.

Ми летіли під самим склепінням,
Аж іржа летіла в наші очі,
Ми летіли третьою в’язницею
І людей тримали, щоб не впали.
Дехто з ностальгії за тюрмою
Сам зривався з наших крил додолу,
Сам летів – просив прощення в гратів,
У в’язниці сам просив прощення
І в нору занурювавсь як стій.

Але птаство людство геть виносило
З третьої іржавої в’язниці.
Не було під крилами сторожі
Отакої, як у двох в’язницях,
А якісь нелюдські люті пристрої
Нас стріляли – птахів і людей.

Скільки нас понищили машини!
Ми були єдиним людоптаством,
Бо у людях крила геть розкрилились,
А у птахів олюднились душі –
Ми були єдиним людоптаством,
Щось гадюче, нице, механічне
Нищило наш звільнений політ –
Било знизу, виривало крила,
Нас роз’єднувало знов і знов
На крилатих і на повзунів,
На сторожу і на ревних в’язнів.
Скільки нас упало і пропало!
Я людиноптаством пролетів
І відчув не стелю – синє небо
Вдарило у крила синім сяйвом.

Найстрашніше ось, поза тюрмою,
Звалище, непотріб, гній і бруд,
Що віки в’язниця вивергала,
Що тисячоліття буцегарня
Наплодила.

Але свіжий вітер!
Але синє небо крила пестить!

Птахолюди! Людоптахи! Де ми?!

Летимо в жагучому польоті,
Б’ємо в небі вільно, соколино.
І чому наснивсь собі я птахом?
Цілим птаством чом собі наснився?!
Хай щастить нам, добрі мої люди,
Крила мати й не забути всіх.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Драч Іван Федорович Крила Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Через ліс-переліс, через море навкіс Новий рік для людей подарунки ніс: Кому – шапку смушеву, кому – люльку дешеву, Кому – модерні кастети, кому – фотонні ракети, Кому...
  2. Драч Іван Федорович Балада про пера Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Перо сови мені на стіл упало, І стрепенулось дико і зухвало, І прошептало виклично: “Лови! Бери й пиши – пиши пером сови!” Я – жайвір по натурі. Не...
  3. Драч Іван Федорович Реквієм Павлові Тичині Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Закочувалось за вечірній пруг Тичинине золотооке сонце. Він ще не знав про це, а вже Вона ходила Навшпиньках по його кімнаті-хаті, І до книжок принюхувалась ласо, І вже...
  4. Драч Іван Федорович Барвінок Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Я пам’ятаю їх, барвінків, навесні. Цвіли вони, синющі, навісні, Такі блакитні, буйні, небоокі, Такі безжальні і такі жорстокі. Цвіли вони на всіх моїх могилах, На всіх зелених, з...
  5. Драч Іван Федорович Балада про Кармалюка Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Прив’язали, примоцювали, гей, мотуззям Устима, лицаря, гей, Кармалюка До кобили дубової, до позорища Три екзекутори та й четвертий кат. Як один екзекутор шкірив зуби іржаві, Як другий екзекутор...
  6. Драч Іван Федорович Балада про кобзаря Хведора Холодного Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Ладів аж цілих штири він вживав: Бандурний, скрипошний, жалобний, косий. Та й козачка на кобзі награвав Ногами босими. Бувало, сяде босий Та й пальці струнами – бринь-бринь –...
  7. Драч Іван Федорович “Як ховали два Майбороди Малишка…” Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Як ховали два Майбороди Малишка, Як землі закривалася чорна книжка, Як земля проковтнула усе, що могла, – Від східних зіниць до гіркого чола, Від карого усміху до любистку...
  8. Драч Іван Федорович Балада золотої Цибулі Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Звичайна цибулина – Зоря нужденних. Пабло Неруда Вона – золотощока богиня продажних ринків – Маятником погойдується в гроні вінка, Обнявши за шию горбату тітку Горпину. Вона – заплетена...
  9. Драч Іван Федорович Троє яблук циганок Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Коли юна вдова, Як громом побита яблуня, Наша вчителька перша Фросина Федотівна Комашко Ридала біля трьох своїх хлопців – Шури, Володі і Толі, Коли найгарніша учителька, В яку...
  10. Драч Іван Федорович Дід Любимененепокинь Зачучверілий. Запліснявілий. На хазяйстві одна коза, І та на нього покрикує, А худюща – сама сльоза. Тримає на збитому прикорні Дідову горду планиду, Тримає планету на прикорні, Тільки не подає виду. Чого він по ночах нипає, Тиняється все по узліссі, Горобець у нього ночує, За всім назирає у стрісі, Собака...
  11. Драч Іван Федорович Таємниця Був похорон. Були промови. Був холод склеплених повік. В труні без мови і обмови Лежав відомий чоловік. На марах ще сосновий човен Чекав підземної плавби – На дні таємних улоговин Уже розсунулись гроби. Тужила зридано дружина. Сини вернигори були. Машини на гарячих шинах Сніг, мов копитами, гребли. Студив оркестр чоло...
  12. Драч Іван Федорович Бабусенція Ой оце чудне дівчатонько, ой-я, Щосуботоньки їде з містонька До бабоньки, до бабусеньки, ой. Лишає свої інфузорії-туфельки, Скидає свої лаковані туфельки, Одягає куфайчатко порване, ой-ой-оєчки. У бабцюлі, у бабусеньки, ой, Взува старі чоботи-шкарбани, Бабчині чоботи-чоботищеньки. Наносить води повну балію – Ще відро, ще відро, ще відеречко, Та в баняки, банячища,...
  13. Драч Іван Федорович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Драч Іван Федорович (нар. 1936 р.) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: поеми “Ніж у сонці”, “Смерть Шевченка”, драматична поема “Дума про Вчителя”, збірки “Протуберанці серця”, “Народжуйте себе”. П’ять років минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев’ятому – народився Іван Федорович 17...
  14. Життєвий і творчий шлях – Іван Федорович Драч Іван Федорович Драч (Нар. 1936 р.) Життєвий і творчий шлях Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с Теліжинці Тетіївського району на Київщині. У1951 р. у районній газеті був надрукований його перший вірш. Відразу після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч розпочав трудову діяльність – викладав російську мову...
  15. Драч Іван Федорович Балада про усмішку Олесю Гончару Ваша усмішка – Ваша загадка, Олесю, Вашу лагідну усмішку – ватру вуст – Як Ви змогли пронести крізь фронти, Крізь морози фашистського мору, Як вберегли її світло дитинне, Коли слава стріляла в її пелюстки Зі ста золотих гармат?! Так, я кажу тут лише про людину І про знамено...
  16. Драч Іван Федорович Балада про гени Ген карих очей домінує Над геном блакитних. Я підіймаю вогонь на руках, Рудоволосу мою завію, Коса її пишна, лоскітно-гірка, Карість очей завіює. Я в заметілі шалу стою, Всотаний в сіті всоте. Питаю губами згубу свою: “Згубонько, звідки ти, хто ти?” Питаю її, карооку й руду, Модернову красуню достоту, Антикварне доскіпуюсь...
  17. Драч Іван Федорович Свічка для Патріарха Боже це я Господи Це ми Господи ми українці Стаємо собою із малоросів Стадом ідемо гуртом Отарою за баранами Це ми повстаємо зі стада Стаємо людьми з овець Але ще надіємось на кожного Барана Дивний собор Володимирський Російська еліта старалась Врубелем Суриковим Васнецовим Йому гнути брови по-своєму А доля сучасна...
  18. Драч Іван Федорович Калина на тому світі Я прокинувся на тому світі – На тому боці океану. Так. Чикаго, загодований снігами По зав’язку чи просто лиш по вуха, Ледь блимав жужмом хмарочосів, Вони стояли рівно, ряд у ряд, Немов патрони світла в патронташі За мною приїздили тричі, Аби забрати в недалекий Медісон. Літак пробивсь нарешті крізь сніги....
  19. Драч Іван Федорович Люди, машини, бджоли Це в Ялті було. Раннє таке тепло. Випустили бджіл на Теплого Олекси. Аж раптом вдарили сніги. Гроза гуляла, кипариси била. І блискавка серед снігів, і грім На цвіт мигдалю і на перші бджоли. Коли одхекалась гроза, Сніги лежали, тихо танули. Дороги чорні протряхали першими, Нагріті сонцем вабили бджолу. І, знаджені...
  20. Драч Іван Федорович Литовська Погоня від Максима Богдановича Що мені в тих запінених конях? Чом не гасне видіння жахне?! Стародавньої Литви Погоня І батожить, і смужить мене. Чом мене? Я ж Вітчизни не зрадив, Я ж не зрікся ні краплі Дніпра, Це ж чому і чого вона ради Мою совість в полон забира?! Розпаношиться ніч петрівчана Чадом розпачу...
Драч Іван Федорович Людиноптахи, птахолюди – ми
«
»