ДРАЧ ІВАН
П’ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев’ятому – народився Іван Федорович 17 жовтня 1936 р. в с. Теліжинці на Київщині.
Після війни біографія І. Драча складалася у прискореному темпі: за десятиліття – до військової служби (1955-1958) – він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці. Після армії навчався в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником “Літературної газети”), закінчив Вищі кіносценарні курси
Чимало списів ламалося навколо поеми “Ніж у сонці” (1961), якою молодий поет дебютував в “Літературній газеті” ще до виходу першої збірки – “Соняшник”.
Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як “Соняшник”. Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів із примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через
Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом із тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці, “Протуберанці серця” (1965): “Народжуйте себе”.
1972 р. вийшла збірка І. Драча “До джерел”. До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних.
Та й збірка “Корінь і крона”, яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга складена з двох розділів – “Подих доби” та “Подорожник”. За неї в 1976 р. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з’єднує все, створене ним, – оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього. вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча – передмові Л. Новиченка до “Соняшника”. Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем “Ніж у сонці” та “Смерть Шевченка”, драматичні поеми “Дума про Вчителя” й “Зоря і смерть Пабло Неруди”), і в мажорно-вибуховій, як у вірші “Небо моїх надій”, що відкриває і першу збірку, і збірку вибраного “Сонце і слово” (1978).
Чергова книжка російською мовою “Зеленые врата” (М., 1980) в 1983 році була відзначена Державною премією СРСР. “Зелена брама” у вірші, який дав назву книзі, – це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.
Інший бік поезії Драча – українська історія та культура, її подвижники (“Василеві Симоненкові”, “Балада про Кармалюка”, “Іван Франко в революційному Києві 1905”, “Оскарження Івана Гонти”, “Мовчання Стефаника”, “Реквієм Павлові Тичині”). Значного резонансу набули драматичні поеми “Дума про Вчителя”, “Соловейко-Сольвейг” і “Зоря і смерть Пабло Неруди”.
І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті “Криниця для спраглих” та “Іду до тебе” (1970), можна додати до них і поему для кіно “Київський оберіг” та кіноповість “Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини” (обидва твори – у збірці “Київський оберіг”, 1983). За кіносценаріями І. Драча були зняті художні фільми “Криниця для спраглих”, “Камінний хрест”, “Іду до тебе”, “Пропала грамота”, “Зона”. Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики, є знаним дослідником біографій українських митців: “Іду до тебе” – про Лесю Українку; “Київська фантазія” – про М. Лисенка; “Григорій Сковорода”.
Творчість І. Драча набула широкої популярності й у нашій країні, і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах російською (кілька окремих видань), білоруською, азербайджанською, латиською, молдавською, польською, чеською, німецькою та іншими мовами, і кількість перекладних видань зростає.
Нині Іван Драч – ще й відомий політик, депутат Верховної Ради кількох скликань, голова Державного комітету з питань інформаційної політики, один з організаторів Народного Руху України.
Поза політикою Іван Федорович захоплюється японською культурою, любить подорожувати Україною та світом. Гуляти полюбляє Андріївським узвозом, а відпочивати – удома в Кончі-Озерній. Його сусіди – Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Юлія Тимошенко.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)