Дослідницький хист Дмитра Павличка
Дмитро Павличко – літератор, який не обмежує себе одним жанром, одним видом Творчості. Звичайно, він більше відомий як поет, але літературознавство, були й залишаються його внутрішньою потребою. “Не знаю, звідки це в нього йде – працювати в різних жанрах. Може, з юнацької залюбленості я ношу все своє життя… Я відчуваю велике творче задоволення, коли висловлюю думку про того чи іншого митця, думки чи спостереження, які до мене ніхто не висловлював”, – писав Дмитро Павличко. І справді, Дмитро Павличко вміє тонко окреслити творче
Декілька статей Павличко присвятив В. Стефанику. У них він намагається виявити феномен новел письменника, вдивляється у його творчість, визначає, що Стефаникові Твори випередили свій час, бо в них буди проблеми, які виникають і в XXI столітті.
У статті “Слово про Василя Стефаника” критик намагається збагнути силу майстра психологічної
Багато критиків досліджували творчість В. Стефаника, але Дмитро Павличко пішов далі від усіх. Він розкрив пісенно-баладний драматизм великого нойриста – рису, що була “прищеплена” Стефаником усій наступній українськійлітературі.
Творчість геніїв залишається актуальною завжди, а проблеми, які вони ставили, постають і перед майбутніми поколіннями. У статті “Прометеївський дух Лесі Українки ” Павличко звертає увагу читача на те, що Леся Українка своєю “Лісовою піснею” передбачила складні екологічні проблеми нашого часу і залишила їх на такому філософському рівні, до якого сучасній літературі, озброєнні багажем знань, ще треба дотягнутись. Природа, благаючи захисту в людини, випереджаючи про наслідки недбалого до неї ставлення, дивиться на нас очима Мавки.
Статті Дмитра Павличка про українських класиків виявляють не тільки замішування їх творчістю, а й глибоку ерудицію автора, майстерність аналізу. Він уміє так підійти до завдання, яке сам перед собою ставить, що творчість геніальних митців, про яку вже було написано сотні статей, повертається до нас іншими гранями. Кожна його стаття – це глибоке, грунтовне дослідження. І водночас вона має свій сюжет, свою інтонацію, що зайвий раз виявляє ще й письменницький та поетичний дар Павличка.
Дослідницький хист Д. Павличка повною мірою виявляється і в його статей, присвячених творчості сучасних митців, які залишили яскравий слід в історії української та світової літератури. Стаття “Пісня про незнищенність матерії” присвячена Б. І. Антоничу, який жив і творив у 30-ті роки XX століття на Західній Україні. Павличко образно й емоційно розкриває неповторність цього поета, творчість якого довгі роки замовчувалась і була майже невідомою широкому колу читачів. Він простежує творчу еволюцію митця від дзвінкоголосого захоплення новою епохою до філософського міркування над проблемами часу.
Багато статей Д. Павличко присвятив поетам, творчості яких торкнулося його перекладацьке перо. Перед читачем постає розгалужене дерево світової поезії, яку автор розглядає з точки зору вічності, а в роздумах про неї постійно присутні Шевченко, Франко, Леся Українка.
У статті “Поет глибин”, присвяченій поемі О. Блока ” Дванадцять “, Д. Павличко роздумує над образом Христа – а в уяві постає Мойсей Івана Франка, У статті “Апостол правди і людяності” про творчість болгарського поета Н. Вацпарова зримо присутні образи поем Тараса Шевченка. Таку спорідненість він підкреслює і прямо, й опосередковано, відзначаючи єдність митців у порушенні філософських проблем: сенсу життя, цінності людської особистості, вічного оновлення природи, незнищенності духовних основ буття.
Більшість статей Дмитра Павличка датовано 70-80-ми роками. На превеликий жаль, зараз дуже важко знайти у продажу нові книжки поета. Та як би там не було, творчість Дмитра Павличка залишиться з народом назавжди.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)