Донозо Кортес (маркіз де Вальдегамас)
Згадані нами оратори – Олозага, Гонзалес Браво й Риос-Розас – були насамперед державними діячами, що приймали особисту участь у боротьбі політичних партій; але Донозо Кортес (род. в 1809 р., розум. в 1853) не підходить до цій категорії й тому нам варто глянути на нього зовсім з іншої крапки зору
Популярності серед іспанського суспільства він придбав головним чином своїми лекціями в Атенее, на тій самій кафедрі, що довго займав Гальяно. Обдарований більшим ораторським талантом, якимось значною величчю мовлення, вона пройшов свій не довгий
Перехід від юності до змужнілого віку збігся y його з тим моментом, коли смерть Фердинанда ТИИ повалила Іспанію в усі жахи міжусобної громадянської війни. Спочатку він піддався було ліберальним прагненням, ратуючи на користь регентства королеви Христини, але потім став ухилятися помалу нарешті перейшов на сторону католицької реакції, зробившись, гарячим шанувальником таких французьких письменників, як Боналд, де-Местр і інші, які, не замислюючись, готові
Ніхто, здається, більше й гаряче його не сприяв звертанню уряду Ізабелли II від первісного антиультрамонтанскаго напрямку до некатолицького, котре особливо сильно проявляється в останній період її царювання. Проголошення республіки у Франції після перевороту 1848 року, мабуть, обурило вище всякої міри цю палку натуру, перейняту прагненням до порядку, до розумової дисципліни, до неухильної правильності взаємних відносин, нездійсненним бажанням провести всіх людей під один загальний тип
Він навіть ніколи й не думав шукати примирного початку між старим релігійним почуттям і новим світоглядом, створеним відкриттями науки. Серед своїх довірливих слухачів, не дуже що глибоко вивчила закони природи й більше схильних до сприйняття сильних вражень, чим логічних доводів, Донозо Кортес зважився, при повнім світлі ідей XIX сторіччя, виступити явним, систематичним супротивником людського розуму, знаходячи його занадто недосконалим і ненадійним критерієм для розпізнання істини: він говорив і часто повторював, що між розумом і оманою існує нерозривний зв’язок
За те Донозо Кортес може вважатися одним з головних і самих гарячих ініціаторів того католицького руху, що привело до Силлабусу й визнання непогрішності тата
Важко зрозуміти, як ця людина, перейнята такими ідеями, у все своє життя міг залишатися незмінним прихильником королеви матері, перебуваючи при ній як секретар. Його теперішнє місце скоріше б повинне бути серед раклистов, королева ж Христина, волею-неволею, постійно була виразницею лібералізму, тому що й самому троні своїм була зобов’язана сильній підтримці людей, відданих волі й прогресу. Отже, продовжувати служить їй офіційно й у теж час открещиваться від всіх ідей революції, ратувати проти лібералізму у всіх його проявах, повідомляти себе ворогом демократичних доктрин, чи не значило це суперечити своїм переконанням, створювати собі розлад між словом і справою?
Іспанії взагалі сутужніше, ніж усякій іншій країні звільнитися від ярма католицизму, що гнітив її протягом скількох століть; вихована інквізицією, вона відучилася від серйозного мислення, і сучасні ідеї представляються їй лише гарними фразами, якими можна грати, не переймаючись їхнім внутрішнім значенням. Тому для неї особливо небезпечні всі ці мрячні оратори, що намагаються своїми вихваляннями минулого знову завербувати її в ряди войовничої Церкви, поставити під Прапор св. Терези й Лойоли.
Так і Донозо Кортес, за допомогою свого безсумнівного ораторського таланта, мав дуже сильний і шкідливий вплив на іспанські нації; він створив целую школу, йому довго підкорялися навіть і такі розуми, як, наприклад, Кастелар, відомий згодом за самого затятого поборника демократичних ідей, нарождавшихся в Іспанії. Книга Донозо Кортеса, озаглавлена Досвід изследования католицизму, лібералізму й соціалізму Ensayo sobre el catolicismo, el liberalismo y el socialismo, considerados en sus principios fundamentales. Barcelona, 1851 r. представляє щось зовсім неперетравне для всякого, хто хоч скільки-небудь причетний прогресивному руху сучасної науки. J
Що ж можна сказати взагалі про оратора, що відкидає в самому принципі людський розум, прирікаючи його на вічне, безнадійне безсилля в справі розпізнавання істини?
Такий оратор, на нашу думку, мабуть може захопити, зачарувати величної красотою, образністю виражень, добірністю й багатством мови, височиною почуття, але переконати, довести, задовольнити вимогам здорової логіки, це вуж не в його силах
Коли, у тиші кабінету, ви станете глибше проникати в цю риторичну творчість, відкидаючи всі його зовнішні прикраси, перед вами повстане давно відомий, несимпатичний образ, образ Ігнатія Лойоли, що прагне, за допомогою свого єзуїтського ордена, підкорити своєї мертвущої влади все живе, привести всіх людей до нерухомості трупів, perinde ac cadaver.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)