Тимчасово виконуючий обов’язки начальника Головного управління справам друку М. П. Соловйов писав укладанні газету 1894 року: “Після смерті Гайдебурова характер видання знову змінився. Перейшовши в заклад сина Гайдебурова.., газета стала наповнюватися статтями резко-обличительного і нігілістичного змісту.
Справжнім заправителем справи став відставний офіцер Меньшиков.., затятий прибічник нігілістичних поглядів Льва Толстого… Не знаючи заходи у викритті приватних осіб, з російської ще большею нездержливістю “Тиждень”…
належить до істотним сторонам життя, причому найбільш чільне останнє місце посідають як у газеті, і у додатках статті р. Меншикова, дають виданню відмітну забарвлення”. У. П. Гайдебуров змушений був у 1896 року – зовні – відреагувати на отримане друге застереження й на кілька днів (до 1900 року) відмовитися у співпраці з Меньшиковим. Проте характер “Тижня” що від цього посутньо не змінився. Поїхав у червні 1896 року (замість себе він залишив М. М. Мазаєва), У. П. Гайдебуров надсилав до газети статті, що змушували цензуру відразу певним чином реагувати – на нотатки “Із цього життя” в № 34, де цензор
пропонував викинути цілі сторінки, на статтю “Думки і зустрічі” в № 36, возмутившую “похмурої картиною Росії”. З “Справи про виданні “Тижня”” видно, як систематично члени С.-Петербургского цензурного комітету й поради Головного управління справам друку “відстежували” номери газети. Після зауваженнями по № 36 за 1896 рік помітні повідомлення цензорів Комітету Головне управління про №№ 45 і 46, про статтях “До читачеві” і “ВІД РЕДАКЦІЇ”, на яких невдовзі було заборона друкувати оголошення з газети. № 24 за 1897 рік не “влаштував” цензуру статтею “Жахливий промисел”, крамолу побачила адміністрація й у публікації “Які суду будувати?” з № 16 за 1898 рік. За статтю редактора “Тижня” У. П. Гайдебурова “Економічна утопія”, де зараз його, викладаючи погляди німецьких економістів, заперечував можливість приналежності землі приватних осіб, газета отримала 30 травня 1898 року третє застереження й розбилася озер місяцем. Хмари над “Тижнем” згущалися. У листопаді 1899 року цензура “прийняла до відома” передову “Умоглядне управління” з № 45, у грудні 1900 року – статтю “Відстале земство”. 21 травня 1901 року номер газети був затриманий, приводом стала передова стаття “Успіхи життєвого сенсу”, у якій цензор побачив “непристойну витівку проти вищих установ у державі”. Подарунком адміністрації стали економічні проблеми У. П. Гайдебурова, він була дуже щасливим підприємцем. Фінансова ситуація ускладнювалася, оскільки редактор “Тижня” в 1897 року почав видавати що й газету “Русь”. Вона також відразу викликала цензурні репресії: воспрещалась роздрібна продаж номерів; за статтю Л. М. Толстого “Голод або голод?”, де автор як, як це він зробив до цього часу статті “Про голод”, показав лихо народу, але написав про аморальності влади, яка замовчує голод і цього “протидіє приватної допомоги у всіх її видах”, – за статтю, надруковану (в урізаному вигляді) в №№ 4 і п’яти за 1898 рік, газета у липні отримала перше застереження; у грудні 1898 року “Русь” У. Гайдебурова мала вже три застереження і було припинено на півроку. М. Про. Меньшиков писав з цього приводу А. П. Чехову: “А “Русь” припинено по донесення ще молодого, “початківця” цензора, губернського секретаря Тучатского”. У. П. Гайдебуров став небезпечним у власних очах уряду. Саме ця обставина і стала причиною удушення “Тижня”, а привід знайшовся. На заставу “Тижня” було накладено арешт, і було термін нового застави минав лише 3 серпня 1901 року, “Тиждень” 29 липня 1901 року закрита, попри скаргу редактора, справедливість якої підтвердив навіть юрисконсульт міністерства внутрішніх справ у листі до Правительствующий Сенат. У ній на скаргу “законність” газети чиновникам МВС довелося “роз’ясняти” на сторінках. Так завершилася 35-річна історія “Тижня”.
