Доля покоління: Базарів і брати Кірсанови
Безліч спокус повинен був пережити Тургенєв у Парижу щодо кращого, совершеннейшего свого добутку, починаючи з ради зрадити його вогню, даного сім’єю Тютчевих…” – згадував П. В. Анненков. Та і його самого неприємно вразила в характеристиці Базарова “монотонність, прямолінійність заперечення” героя роману, на що він і вказав Тургенєву. Але “Тургенєв був задоволений романом і не приймав у міркування зауважень, які могли б змінити фізіономію осіб…”.
Не прийняв Тургенєв і докору Фета в тенденційності: де ж у нього тенденція,
Якщо Тютчевих бентежив “антиліберальний дух” роману, то видавець “Батьків і дітей” М. Н. Ковзанок, навпроти, побоювався надмірного радикалізму в зображенні Базарова, що “панує, безумовно, треба всіма й ніде не зустрічає собі ніякої ділової відсічі”. На думку Каткова, “звеличувати й прикрашати” цей тип людей – “виходить, робити боротьбу з ними вдвічі сутужніше”. “Отут, крім мистецтва… існує ще й політичне питання”4,
Сам Тургенєв, працюючи над романом, теж випробовував сумніви й спочатку був настроєний досить негативно стосовно Базарову: “бесплоднейший суб’єкт – антипод Рудина, – тому що без усякого ентузіазму й віри”5. Ці сумніви примітні. Нелегко було Тургенєву визнати, що глибоко симпатичні йому люди 40-х років, його друзі й однолітки, в обстановці глибокої суспільної кризи 60-х відходили на другий план, звільняючи дорогу діячам зовсім іншого складу. Однак пересилило властиве йому чуття дійсності, прагнення бути художньо об’єктивним. До того ж, цей новий тип особистості щиро зацікавиу романіста, викликаючи до себе “сильний потяг”.
Працюючи над образом Базарова, Турегенев не міг не тримати в розумі добре йому відомих діячів “Сучасника”, і насамперед Добролюбова, якого не дарував, але поважав як критика й глибоко шкодував про його передчасну смерть. Та й важко, залишаючись письменником чесним, заперечувати наявність віри й ентузіазму в таких людей, хоча їхній надмірний раціоналізм і утилітаризм у питаннях мистецтва, особливо в Добролюбова, були Тургенєву глибоко далекі
Вихідний принцип у характеристиці Базарова збережений: він дійсно антипод Рудина, вірніше, людей рудинского типу. По основах свого мислення, по презирству до фрази, не підкріпленої вчинками про “справу”, “користі” і особливо по зневазі до крас мистецтва й природи, точніше, до їх естетизации, самотішенню прекрасним, чим грішили люди 40-х років (ця властивість постійно шокувала Тургенєва у В. П. Боткіні, його старому приятелі по кружку Станкевича). Але саме в останньому пункті, у розумінні мистецтва, Тургенєв хотів узяти гору над людьми базаровского типу, продемонструвавши спрощеність їх суджень
Проте, Базарів навіть у судженнях про мистецтво й природу виявився сильніше своїх супротивників Кірсанових, звівши їхні прекраснодушні мріяння на грішну землю. Він немов вирвався з-під авторського контролю, продемонструвавши й там, де він далеко не правий, “самовпевненість і розум”, свою силу, значущість і достоїнство. А головне (що особливо важливо для самого Тургенєва) – виявивши чудове знання російської мови, уміння красиво, афористично викладати свої думки. Його відповіді в сутичках з “проклятими барчуками”, влучн і справедливі, стали афоризмами, увійшли в скарбницю мови (“Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”). У цілому на поле логічної суперечки раціоналіст і утилітарист Базарів непереможний. Його аргументи, які виходять зі знехтуваної життєвої прози, убийственно прості (“щоб з’їсти шматок хліба, вам не потрібна логіка”). Він діалектик і сперечальник не гірше Рудина, а мабуть, і краще – він природний, скупий на слова й не грає на публіку. У його стриманості відчувається глибока внутрішня сила, що вселяє повагу. Але життя – складна штука, і сила Базарова обертається його слабістю
Базарів не звик програвати – і зазнає поразки на тім полі, на якому проявляв особливу самовпевненість, – у відносинах з жінками. Тут, як і раніше, Тургенєв чудово використовував свій улюблений романний прийом – рандеву. З його допомогою він немов перемкнув сюжет з однієї позиції на іншу, перевівши конфлікт двох поколінь із ідейної площини в площину психологічну, доповнивши широку суспільну колізію звичайною любовною інтригою. І як завжди, у Тургенєва аж ніяк не одна “романічна інтрига”: “любовний трикутник” Базарів – Фенечка – Павло Петрович, з якої Базарів виходить переможцем, тому що його почуття до неї лише дружня симпатія, і інша – Базарів – Одинцова, – у яку виявляється трохи утягненим Аркадій, але він не суперник Базарова й становить свою партію: Аркадій – Катя
Фабульна сторона виявилася розгалуженої, перевершуючи щодо цього інші романи Тургенєва. Вона вибудувана досить мистецьки й до того ж – це головне – міцно пов’язана із загальною концепцією. Через “рандеву” проведені всі персонажі роману – і Аркадій, і брати Кірсанови, і їх антагоніст
Плебея Базарова не могла не зацікавити Одинцова, красуня-аристократка. Його залучає в ній і те, що вона “тертий калач”, “нашого хліба откушала”. У цій грубуватій характеристиці відчувається мимовільна повага до “аристократки”, визнання її “своєї”, “нашої”, у чомусь родинної йому, Базарову, теж тертому калачу. Але Одинцова, при всій своїй досвідченості, незалежному характері й самоповазі, не Базарів у спідниці. Євгеній їй симпатичний, але вона теж раціоналістка й здатна тверезо обміркувати своє положення й можливості. Одинцова – жінка підтоптаний і, пройшовши через ряд життєвих випробувань, уже звикла до комфорту й спокою. Упорядкованість побуту в підсумку виявляється їй дорожче зрозумілої жіночої тяги до сильного чоловіка, привабливому, але й страхаючою своєю стрімкою пристрасністю, силою почуття, а також і невизначеністю майбутнього з ним. Вона не здатна стати ні його ідейною спільницею, ні вірною подругою вжизни.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)