Долі російського села в літературі 1980-х років (В. Распутін “Прощання із Запеклої”, А. Солженицын “Матренин двір”)
Приїжджаючи до них улітку відпочивати, а точніше, працювати, ми своїми очами бачимо, як важке життя селян і наскільки складно нам, міським, пристосуватися до цього життя. Але завжди хочеться приїхати в Село, відпочити від міської суєти.
Багато письменників торкнулися у своїй Творчості долю російського села. Одні захоплювалися сільською природою й “училися в істині блаженство знаходити”. Інші бачили щире положення селян і називали село жебрачці, а її хати – сірими. У радянський час тема російського села стала чи ледве не провідної,
Згадаємо “Підняту цілину” Шолохова, “Котлован” Платонова, поеми Твардовского “По праву пам’яті” і “Країна Муравия”. Ці добутки, здавалося б, повинні розповісти нам усе про долю російського селянства, показати положення села. Але все-таки ця тема залишається для нас загадкою, адже про “великий перелом” прийнято було умовчувати.
“Забути, забути велять безмовно,/ Хочуть у забвенье утопити/ Живе минуле. І щоб хвилі/ Над нею зімкнулися.
Але забути неможливо, тому що події того років дуже боляче віддаються в нашім сьогоднішнім житті.
У повісті “Прощання із Запеклої” В. Распутін ставить перед читачем питання: потрібно чи затопляти село, якщо вищестоящі організації вирішили побудувати там ГЕС? Зрозуміло, науково-технічний прогрес вище всього, але як можна позбавляти селян рідний Матеры? Село повинна піти під воду, а жителі – переселитися в інше село. Селян ніхто не запитував, чи хочуть вони цього: наказали – будь ласка підкоритися! Цікаво, що жителі по-різному відреагували на таке рішення. Старі, що прожили в рідному селі все своє життя, не можуть просто розстатися із Запеклої. Тут їм знаком кожний куточок, кожна берізка, тут порох їхніх батьків, дідів. Так, головна героїня повести баба Дар’я не може покинути свою хату. Дуже зворушливий епізод, коли стара Дар’я прикрашає хату перед тим, як її назавжди покинути. Як мудро міркує ця малограмотна жінка про долю свого села! Синові Дар’ї теж жаль розставатися з будинком, але він згодний з тим, що наука важливіше природи й вони повинні переселитися будь-що-будь.
Не тільки люди, але й сама Природа проти грубого, безцеремонного вторгнення в життя. Згадаємо могутній царський листвень, що не могли взяти ні сокира, не пила, ні вогонь. Всі він витримав, не зломився. Але чи не так вічна природа? В. Распутін стосується багатьох моральних питань у своїй повісті, але доля Матеры – провідна тема цього добутку.
Ну а що траплялося із селянами, коли вони залишали рідне село в період колективізації? Їх засилали на Соловки, у Сибір, на лісоповали, у шахти, де живі заздрили мертвим. Жорстоко обійшлася доля із Хведором Ровбой, головним героєм добутку В. Быкова “Облава”. Спочатку Хведор втрачає дружину, а потім і дочка, яких любив безумно. Начебто б треба озлобитися, зненавидіти всіх, хто зігнав його з рідної землі-матінки. Але Хведор, витерпівши й переживши всі, знову вертається на батьківщину. Взагалі, головною рисою російських селян є те, що вони не можуть жити без рідної землі.
Приблизно про цьому ж і оповідання А. И. Солженицына “Матренин двір”. Дія оповідання відбувається в 1956 році. Молодий учитель оселився в хаті селянки Матрены, і читач спостерігає сільське життя очами інтелігента. Нас відразу ж вражають бідність і вбогість її житла. Це була темна кімната, у яку світло попадало тільки з вікна; це численні таргани й миші, кульгаючи кішка. Матрена живе вже в той час, коли за залишилися громадянська Війна, колективізація. Невже в 50-е роки селяни були такими бедными? Ми не побачимо в Матрены ні добре налагодженого господарства, ні городу, ні палісадника, ні худоби. Одна коза грязно-білого кольору так колченогая кішка – от і вся худоба Матрены.
Доля селянки досить трагична: Матрена була хвора, але не вважалася інвалідом. Вона не працювала в колгоспі, тому пенсія їй не покладалася. А для того щоб одержати пенсію за померлого чоловіка, потрібно було обійти безліч установ. Одним словом, як пише сам автор, “багато було навернено несправедливості з Матреной”. Але, незважаючи на всі тяготи життя, Матрена не озлобилася. Вона настільки добра й нехитра, що допомагає всім сусідкам копати картоплю. Вона думала про себе в саму останню чергу: аби тільки квартирантові було гарно. Однак злість і жадібність навколишніх погубили селянку.
Наприкінці оповідання автор затверджує, що саме на таких селянах, як Матрена, тримається село, тримається вся російська земля