Добуток по романі А. Головко “Бур’ян”
Після громадянської війни у країні, уже в мирних умовах, велася гостра класова боротьба. Куркульство на селі намагалося всіляко протидіяти всім заходам нової влади. У своїй неспроможній злості, вони прибігали до різних засобів боротьби, аж до терористичних актів (убивство партійних і радянських активістів). Скажену злість викликали сількори своїми гострими виступами в пресі проти їхніх злочинних дій. Не один сількор тоді загинув на своєму бойовому пості від руки підлого вбивці
Приклад тому – “димовское справа”. Андрій Головко
“Так у чому справа?! Що це за анархія? Влади не визнають?!”. Влада за допомогою нагана, бійки, грубостей і погроз
Не про таку владу мріяли люди, коли “робили” революцію. Так ще й слова правди сказати не можна, тому що “ударять по зубах” або Матюха, або Сахновский. І добре, якщо по зубах, тому що Тихона Кожушного взагалі зробили вони калікою. Добре жила весела “кумпания” – щоночі збиралася, пиячила, задумувала нові злочини: те коней заберуть, то листа Давида перехоплять, то задумають убивство. Як вони ремствують, що немає Кушниренко, щоб швидко зробив справу – убив Давида Мотузку, що перший виступив проти їхньої зграї. Про Матюхе, що є главою не тільки сільради, а й главою кулаків, автор пише: “Живе, напевно, що поміщик так не жив: щодня гуляє, пиячить, а зустрінеш п’яного – обійди третьою вулицею, тому що так наганом і розмахує”. Гарна влада! Але все це йде не від сили й правди, а від страху за власне нікчемне життя. Вони обікрали кооператив, а речі підкинули всім активістам, а згодом всіх їх заарештували. Страшними були допити Давида Мотузки, тому що узялися за діло майстра, яким не раз доводилося це робити. Говорить Сахновский Давидові: “…ти й сам знаєш, що тебе ми хоч так, хоча так, а вб’ємо. Тому що питання коштує: або ти, або я”. Історичній правді відповідало те, що ворогів нової влади Андрій Головко показав не слабкими, а сильними, спритними й дуже небезпечними. З такими ворогами боротися нелегко. Тим більше заслуга Давида, що він не побоявся їх, рішуче вступив з ними в боротьбу й переміг. До появи в селі Давида обухівські незаможники терпляче переносили наругу, знущання Матюхи і його банди (Сахновского, Огири, Тягниряда, Кушниренко та ін.), не сміли й голосу подати. Сміливість і рішучість Мотузки наповнює надією серця бідняків: вони підтримують Давида. Селяни прислухаються до кожному його слову
Розпитують про політика тодішньої влади, про Майбутнє життя, прагнуть оьо всім довідатися. Давид згуртував селян, завжди виступав на їхній захист. Відкриває будинок-читальню, де читає не тільки ті газети, які надходять із міста, але й свою, стеновку, де відображаються події, які відбуваються в селі. З листом, у якому викладені всі бешкетування й розбещеність обухівського голови сільради з помічниками, іде до секретаря парткому (хоча нічого цим і не домігся). Давид – принципова людина, самовіддано служить Радянській владі, трудовій людині, має непохитну віру в силу громади, у новий порядок, моральну чистоту. Саме це й визначає суть його небуденного характеру, його гуманізму, робить його твердим, як сталь, відчайдушним, завжди, у будь-яких обставинах, по-справжньому шляхетним. Коли в осінній ранковий туман Давид прямував у район з наміром знайти там підтримку, невеселі думки тривожили його: “Думав Давид про широченних неоглядні простори степу, про тисячі обуховок… Пронеслася над ними революція, як вихор… А подекуди, потім, як полоснули бур’яни…”. Образ бур’яну для Давида – це образ кулаків і всієї Матюхиной зграї, що за допомогою брехні, лицемірства, погроз і бійок стала на чолі обухівської громади. І вважає він так: “Коли хазяїн приходить на ниву й бачить, що росте бур’ян, …тоді вириває їх з коріннями. А потім оберемками виносить на границю”. Так і відбулося з “бур’яном”, що густо розплодився в Обуховке: вирвали селяни його “з коріннями” для того, щоб чекати кращого майбутнього вільними від засилля “бур’яну”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)