Добро і правда у романі Л. Костенко “Маруся Чурай”
Роман “Маруся Чурай” – панорамне полотно, заповнене історичними персонажами, легендарними постатями, він поєднує фактографічну точність і художній вимисел.
Успіх цього твору, загальнонародна любов до нього базуються на могутньому переплетенні етичних, духовних, емоційних рухів і проблем. Ліна Костенко вкрай напружує протистояння добра і зла, правди і кривди, вірності і зради, утілюючи ці поняття у двох групах героїв.
Представники роду Чураїв – це уособлення найкращих рис українського народу. Батько героїні цінує насамперед
Він гордий був, Гордієм він і звався.
Він лицар був, дарма що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Тому гине Гордій Чурай там, де вижити може тільки покірний, здатний пристосуватися.
Мудрість допомагає Гордієві бачити головне в людях, знаходити справжні цінності. Задушу, не за маєток, покохав він дружину. Такою ж виховав і дочку – горду й талановиту Марусю.
Полярна протилежність Чураям – родина
Хто за Богдана, хто за короля.
А він за тих, которії не проти.
Під час облоги Полтави для Вишняка настає нагода заробити. Клопіт невеликий, прибутки знатні – тому він не вагаючись іде на зраду. Інстинкт самозбереження велить йому зберігати зовнішню пристойність.
Дочкою і по плоті, і по духу Вишняка є Галя. Для її куценького розуму, пихатої і самозакоханої вдачі знаходиться одна характеристика – “гуска”. І ця “гуска” стає на перешкоді Марусиному коханню, купуючи Гриця. А коли зрадник гине, єдине, за чим вбивається сім’я Вишняків, – це гроші. За товар плачено, а він пропав:
Вже тато наш і на весілля втратились,
А Гриць умер… а Гриця вже нема…
От і все, що може пробелькотіти “гуска”, утративши нареченого й чоловіка…
Протистояння сімей – це віковічне протистояння високих морально-етичних норм і бездуховного бидла. На жаль, у світі останні влаштовуються краще. Доля благородства і духовної краси в жорстокім світі гірка:
У всіх оцих скорботах і печалях,
У всіх оцих одвічних колотнечах –
І Чураївські голови на палях,
І Вишняковські голови на плечах.
Ліна Костенко не плекає надій перебудувати світ. Вона просто як невтомний стовпник стоїть на захисті гідності й справедливості: її твори збагачують людей, її герої захоплюють своєю душевною досконалістю, чистотою і величчю.