ДНІПРОВА ЧАЙКА – Людмила Олексіївна Березіна-Василевська
Дніпрова Чайка (справжнє прізвище Людмила Олексіївна Березіна) народилася в селі Карлівка, тепер Зелений Яр на Миколаївщині, у сім’ї священика, де глибоко шанували народну творчість. У 1879 році вона закінчила Одеську приватну жіночу гімназію. Потім вчителювала, посилено вивчала українську мову, літературу, зокрема творчість Т. Шевченка.
В умовах, коли самодержавство забороняло викладання рідної мови у школах і вищих учбових закладах, не дозволяло друкувати українські книжки, Дніпрова Чайка стала на захист знедоленого народу, української
Наприкінці 1895 року родина Василевських повертається до Херсона. Тут Дніпрова Чайка знову бере активну участь у громадській діяльності, за що її у 1905 році заарештовують. Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. 1927 року письменниця померла.
Дніпрова Чайка посіла помітне місце в дитячій літературі, тематично і жанрова розширивши її. Перше прижиттєве зібрання її творів у двох томах побачило світ у 1919-1920 рр. Серед набутків письменниці виділяються оповідання “Краплі-мандрівниці”, “Буряк”, вірші “Осінь”, “Зима”, “Весна”, “Казка про Сонце та його сина”. За мотивами фольклору вона створила лібрето опер “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима й Весна, або Снігова скеля”, “Проводи Сніговика-Снігуровича”. Талант письменниці високо оцінили І. Франко та М. Коцюбинський.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.