“Де плачуть, там немає вже краси” (На матеріалі повісті Павла Грабовського)
Павло Грабовський був поетом великої громадянської наснаги, який все своє життя присвятив доротьбі за народне щастя, весь свій талант віддав укр. народу. Найбільше бажання поета втілено ним у відомому вислові: “Не треба мені світових заман та ласощів, аби тільки дали спромогу працювати для рідного краю”. У ньому перед читачем розкривається кредо митця, його погляди на призначення поета, на обов’язки громадянина передсвоєю державою. Революційна діяльність П. Грабовського тісно переплітається з його творчістю, в якій звеличування боротьби
Як вірного сина народу, поета турбує життя його краю, його безрадісне сучасне, його героїчне минуле і невідоме майбутнє. Недарма для Грабовського завжди взірцем були Твори Т. Шевченка. У вірші “Поетам – українцям”, що являє собою послання до сучасних авторові митців, Грабовський у стильній формі викладає своє поетичне кредо, свої погляди на завдання художньої Творчості. Поет – патріот, він глибоко приймав до серця
Я не співець чудовної природи
З холодною буйдужістю її.
Мій ум ворушать змучені народи,
Їм я віддав усі чуття мої.
Краса природи тьмяніє перед безоднею людського горя: “Де є страждання, там немає вже краси”. Автор свідомо вдається до різких протиставлень, які пробуджують думку, впливають на почуття читачів:
Блакить… пташки… з – під соловйових хорів,
Мов ніж, вража скрізь стогін мужика.
На цей стогін поет усім серцем відгукується палкими рядками своїх найкращіх творів. Ідеал Грабовського – віддати народові чуття серця, тоді у ньому озиватиметься “мир з турботами всіма”. Подібні мотиви знаходио також і в інших поезіях митця – демократа: “До парнасців”, “Справжній герой”, цикл “Веснянки”. Зокрема, у вірші “Співець” говориться про те, що треба не тільки відтворювати народні страждання, але й намагатися повести народ на боротьбу, покарати “насильство своїм словом віщим” (Згадаємо співзвучні мотиви “Веснянок” Івана Франка):
Засівай зерном добра лани,
Щоб найплідніші жнива уродили!
Поет не тільки виголошував свою естетичну програму, але й безпосередньо використовував її у творчій діяльності. Грабовський постійно звертається до зображення народного життя. Його далекі від ідилії картини вражали поетове серце, викликали наповнені гнівом і ненавистю до гнобителів рядків. Найбільш вражаючими є вірші, у яких поет створює конкретні, ніби вихоплені з виру життя образи (“Робітникові”, “Швачка”, “Сироти”, “Трудівниця” та інші). У поезії “Робітникові” лише три строфи, але перед
Читачем розгортається трагічна картина життя знедоленого трудівника: напружена і виснажлива щоденна праця, “вічний заробіток”, смерть посеред вулиці. Особливе ставлення у митця до жінок – трудівниць. Рівень зображення їх тяжкої долі є достойним продовженням кращих традицій Марка Вовчка і Тараса Шевченка. У вірші “Швачка” змальовано каторжну працю людини на інших, працю, що “кров висисає”. “Вільна неволенька” – цей вдало побудований на зіставленні несумісних понять вираз найдільшою мірою характеризує підневільну працю в експлуататорському суспільстві. “З життя” – невеликий сюжетний вірш, своєрідний психологічний етюд. За пустощі мати покарала свою маленьку детину, та Грабовський не звинувачує жінку, а прагне знайти виправдання такій суворості у злиднях, що обсіли вдовину хату.
У незці творів поет переходить від зображення конкретних картин народних страждань до художнього узагальнення класових суперечностей тогочасного суспільства. Це особливо виявляється у таких його творах, як: “Там і тут”, “Допусти”. У кожному з рядків поезії “Там і тут” подана узагальнююча картина соціальних контрастів:
Там – квітка, та блиск, та чари,
Залицяння та вино;
Тута ж – праця, сльози, свари,
Пекло голоду одно.
На основі контрасту у вірші створюється панорама життя “там”, тобто життя панівних класів, і “тут” – життя знедолених народних мас. Знаменно, що для поета народне життя не на відстані, а поруч нього. Творче кредо ще раз знаходить підтвердження у цьому вірші. У поезії “Допусти”, показуючи, що після скасування панщини становище селянства не покращало, поет так говорить про цю “голодну волю”: “Позавчора – кріпаки; вчора – вільні, а сьогодні – Хоч під вікна по шматки”. Точні характеристики допомагають змалювати зубожіння села, а сатиричне зіставлення слів “господар” і “без онуч” тільки гостріше виявляє усю фальшивість проведеної реформи.
Письменника не менше хвилювало майбутне рідного краю, яке поет все ж не мислив без сучасної дійсності. “У сні”, “Сон”, “Омана” – такі назви дає Грабовський своїм поезіям, у яких змальовуються картини щасливого майбутнього його країни. Але мрії поета насправді були тільки оманою. В поезії “До України” він писав:
І випливаєш ти над мене
У тій збагніченій красі,
Що не зруйнують, серце – нене,
Твої пекельники усі!
Красу і силу рідної країни Г. бачив не лише у чарівних картинах природи, а й у глибинних можливостях рідного народу. Він висловлює впевненість, що велич українців запанує на Русі, що прийде час, коли народ сам визначатиме власну долю. Але це вільне щасливе життя не прийде саме, за нього треба боротись. У вірші “Вставайте, вкраїнці” поет закликає до серйозної боротьби за “щастя у вбогім краю”. Г. відкидає звичні посилання на тяжкі обставини, доводить, що не можна безсило опускати руки. Цим поет ще раз підтверджує свою естетичну позицію, висловлюючи бажання і надалі керуватись цими принципами у своїй творчості.
Усе своє нелегке життя поет – громадянин героїчно поєднував боротьбу з суспільним ладом і художню творчість, яка вивела її автора на вершину укр. образного слова. Його вірші сповнені гарячої любові до рідного народу, до рідної землі тому, що поет вважає обов’язком боротись за справжню свободу. Митець пристарсно викриває усі недоліки суспільного буття, і хоч краси, за його висловом, поки що не бачить, П. Г. твердо впевнений:
І побачать вбогі України діти
Будуче славетне, будуче прекрасне.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)