Данте Аліг’єрі (1265-1321)
Деякі традиції рицарської поезії розвивали наступні покоління митців, зокрема й видатний італійський поет Да́нте Аліг’є́рі. У творчості Дайте відобразилися особливості літератури Зрілого Середньовіччя: його рання любовна лірика проповідувала культ Прекрасної Дами, а частина творчого доробку (наукові праці, філософська поезія, листування) написана латиною.
Водночас Дайте пропагував необхідність використовувати італійську мову в літературі та науці і став першим автором, який, незважаючи на докори сучасників, писав серйозні твори
Про життя Дайте Аліг’єрі – видатного італійського поета, політичного діяча, філософа – залишилося мало відомостей. Точна дата його народження невідома – ми знаємо, що народився Данте у травні 1265 року в найбагатшому середньовічному італійському місті-республіці Флоре́нція, у якому процвітали ремесла і торгівля. Данте був освіченою людиною, вивчав богословські та природничі науки. З його поезій можна зробити висновок, що він добре знав античну та середньовічну літературу.
Данте – нащадок
Усі важкі роки вигнання Данте, переїжджаючи з міста до міста, виконував дипломатичні місії при дворах впливових осіб, уважно стежив за розвитком подій навколо Флоренції, листувався з можновладцями, закликаючи їх сприяти об’єднанню роздробленої на окремі міста-держави Італії, писав літературні та філософські твори. Останні роки життя Данте (1315-1321) були доволі спокійними. Він провів їх у Равенні під заступництвом правителя цього міста, шанувальника мистецтва поезії і таланту геніального флорентійця. Тут Данте завершив багаторічну працю над своїм найвизначнішим твором “Божественна комедія”.
Під час однієї з дипломатичних поїздок до міста-республіки Венеції Данте захворів і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 р. Мрія Данте,”останнього поета середніх віків і першого поета нового часу”, бути увінчаним лавровим вінком у рідній Флоренції не збулася – його увінчали посмертно в Равенні. Правитель міста наказав поховати геніального флорентійця у грецькому мармуровому саркофазі, який був поміщений у церкві Сан П’єр Маджуре (пізніше Святого Франциска). У 1490-х роках над саркофагом Данте Аліг’єрі було збудовано розкішний мавзолей, який існує і донині.
Творчість Данте
Данте жив і творив на межі двох великих епох – Середньовіччя й Відродження, тому його творчість стала своєрідним поєднанням суворої ідеології середніх віків та оптимістичної ідеології гуманізму. У його поетичних творах і філософських трактатах відобразилося нове розуміння людини, її життєвих цінностей та сенсу буття.
Починав свою творчість молодий Данте з любовної лірики, присвяченої Прекрасній Дамі. Кохання до цієї Дами, яку під іменем Беатрі́че (Благословенна) він оспівав у книзі “Нове життя” (1292 р.), стало яскравою і водночас трагічною подією в долі поета. Вперше, як писав він згодом, Данте побачив свою Беатріче, коли їм було по 9 років. Тієї миті майбутньому поетові здалося, що в яскраво-червоному одязі перед ним постала донька бога, а не смертної людини.
Наступна зустріч відбулася ще через 9 років: 18-річна Беатріче в сліпучо-білому одязі була схожою на ангела1. Безнадійне кохання юнака до цієї молодої жінки, яку він бачив усього кілька разів, стало основою його ліричної збірки “Нове життя”, що включала і прозу, і вірші.
Данте, звернувшись до традицій поезії трубадурів, у сонетах та канцонах пише про муки і радощі нерозділеного кохання. Він, звеличуючи свою вродливу і благородну Даму, з надзвичайним психологізмом розповідає про переживання закоханого, який бачить у земній жінці небесний ідеал, боготворить її доброчесність, не наважуючись навіть підійти до неї.
1 Данте недаремно згадує у своєму творі колір одягу коханої: червоний символізував радість, білий – чистоту і доброчесність.
На наступних сторінках книги йдеться про передчасну смерть коханої, що поет сприймає як всесвітнє горе. Відтепер ним володіє лише бажання оплакувати свою мадонну Беатріче, яку він називає святою і подумки бачить на небесах. Назву “Нове життя” збірка отримала тому, що Данте був переконаний: завдяки коханню людина народжується вдруге – духовно. Проте не всім дано пережити це високе почуття, яке очищує грішну душу.
Наслідуючи традицію вишуканої поезії, Данте приховує повне ім’я своєї Прекрасної Дами. Після тривалих досліджень біографи ідентифікували кохану поета як реальну особу – Біче (скорочене від Беатріче) Портінарі, доньку багатого флорентійця і дружину впливового банкіра, яка померла 1290 року на 24-му році життя.
Данте Аліг’єрі є автором не лише любовної, а й сатиричної і філософської поезії, наукових праць та політичних трактатів. Він звертався до прози і до віршів, писав латиною та народною італійською мовою; розробив принципи загальнонаціональної літературної мови. У своїх творах Дантевисловив революційні для свого часу ідеї про те, що людина народжена для щастя тут, на землі; що у ній повинні гармонійно поєднуватися духовне благородство і тілесна краса. У філософських трактатах Данте виступав проти втручання церкви в державні справи, розмірковував про необхідність нових принципів правління не лише в одній країні, а й в усьому світі, які припинили б феодальні міжусобиці й забезпечили мир і добробут.
Вершиною творчості Данте визнано “Комедію” – першу велику поему, написану італійською народною мовою, а не латиною. Цей складний філософський твір мав назву “Комедія” (“La Commedia”), згідно із середньовічною традицією називати так твори із сумним початком і щасливим фіналом.
У величній поемі Данте описав своє видіння – “мандрівку” у потойбічний світ (Пекло, Чистилище і Рай), де побачив і муки грішників, і блаженства праведників. Поет використав деякі античні досягнення. Так, наслідуючи Гомерову “Одіссею” і Вергілієву “Енеїду”, Данте звернувся до мотиву сходження живої людини в царство мертвих, звідти ж ним запозичені будова Пекла і мотив здатності душами пророкувати майбутнє.
З античності видатний поет узяв для своєї поеми і багато міфологічних та літературних образів. Також Данте використав популярний у середньовічній релігійній літературі жанр видіння. Традиційно в таких творах зображувалися “ходіння по муках” святих, які були допущені в Пекло і могли бачити, що сталося з душами грішників після смерті.
Проте, на відміну від середньовічних авторів, Данте мав на меті не лише продемонструвати людині її нікчемність і нажахати тортурами, що невідворотно чекають на неї після смерті, а й вказати на необхідність покаяння й можливість спасіння.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)