Цивільна лірика Рилєєва
Почуття цивільного обурення, що продиктувало Рилєєву його сатирові, робить зрозумілим прагнення до суспільної боротьби, що відбилося в його посланні “До Косовскому”, (написано в 1821 р., у свій час не було надруковано) у відповідь на вірші, у яких адресат радив поетові “назавжди” залишитися на Україні:
* Щоб я младые роки
* Ледачим сном убив!
* Щоб я не поспішив
* Під прапори волі!
* Ні, немає! тому вовек
* Із мною не трапитися.
Відмовляючись майже повністю від різноманітних жанрів “легкої поезії”, Рилєєв зберігає
Ріст цивільної патетики викликає поява оди в лірику Рилєєва, але цей жанр у Творчості поета-декабриста докорінно відрізняється від реакційної одописи епігонів класицизму й продовжує традиції революційної оди Радищева, поетів-просвітителів, молодого Пушкіна. Такі оди “Бачення” (1823) і “Громадянська мужність” (1823). Правда, у першій з них Рилєєв намагається дати “урок царям” в особі великого князя, майбутнього імператора Олександра II. Тут, з одного боку, позначилися ще не остаточно відкинуті Рилєєвим політичні ілюзії, що змушували іноді і його попередників волати до почуття справедливості й гуманності освіченого монарха. З іншого боку, це було використання легальних можливостей для пропаганди свого політичного ідеалу, до здійснення якого призивалася насамперед законна влада. Історичне мотивування необхідності перетворень звучало схованою погрозою уряду, якщо воно залишиться глухим до велінь історії, не зрозуміє “потребу російських країн”:
* Уже встав дух волі
* Проти насильницької влади;
* Дивися – у хвилюванні народи,
* Дивися – у русі сонм царів.
* Не дарма цензура злякалася цих рядків і зажадала вкласти в них добромисний зміст:
* Дух неприборканої волі
* Уже повстав проти влади.
Вінцем цивільної лірики Рилєєва з’явився вірш “Я ль буду у фатальний час…” (опубл. 1824 підзаголовком “Громадянин”), написане в дні” підготовки повстання. Ще на початку 1825 р. серед чорнових начерків поеми “Наливайко” Рилєєв помістив чотиривірш:
* Немає примиренья, немає умов
* Між тираном і рабом;
* Отут треба не чорнила, а крові,
* Нам повинне діяти мечем.
Ці карбовані рядки були свідченням остаточного розриву Рилєєва з якими б те не було надіями на мирний дозвіл суспільних протиріч. Тепер, у вірші “Я ль буду у фатальний час…”, Рилєєв заявляє про свою готовність до революційної дії й призиває до цього друзів, серед яких він, видимо, встиг поширити свою віршовану прокламацію. Про це свідчать слова декабриста А. М. Булатова, що, перефразовуючи останній рядок вірша Рилєєва, сказав братові, виходячи з будинку ранком 14 грудня 1825 р.: “И в нас з’являться Бруты й Риеги, а може бути й перевершать тих революционистов”. Особливе місце в лірику Рилєєва займають агітаційні пісні, написані їм у співробітництві з А. А. Бестужевим.
Їдучи навесні 1821 р. у Село, К. Ф. Рилєєв захопило із собою тільки що що вийшов дев’ятий тім “Історії держави Російського” Н. М. Карамзина. Під свіжим враженням від прочитаного Рилєєв пише Ф. В. Булгарину 20 червня 1821 р.: “Ну, Грозний! Ну, Карамзин! – не знаю, чому більше дивуватися, чи тиранству Іоанна або даруванню нашого Тацита”. “Плодом читання” Карамзина, за словами Рилєєва, з’явилася його перша історична дума “Курбский” (1821). Так у поезію Рилєєва входить історична тематика, що зайняла надалі в його творчості основне місце
(1 votes, average: 5.00 out of 5)