Цикл оповідань Лема “Зоряні щоденники Ийона Тихого”

Ийон Тихий – “знаменитий звездопроходец, капітан далекого галaктичecкoгo плавання, мисливець за метеорами й кометами, невтомний дослідник, що відкрив вісімдесят тисяч три мири, почет-вий доктор університетів Обох Ведмедиць, член Суспільства по опіці над малими планетами й багатьох інших суспільств, кавалер молочних і туманностних орденів” – автор вісімдесяти семи томів щоденників (з картами всіх подорожей і додатками).

Космічні подорожі Ийона Тихого буяють неймовірними пригодами. Так, у подорожі сьомому він попадає в петлю часу

й множиться на очах, зустрічаючись із самим собою понедельничним, четверговим, недільного, п’ятничного, торішнім і іншими – з минулого й майбутнього. Рятують ситуацію два хлопчата (якими Тихий був так давно!) – вони виправляють регулятop потужності й лагодять кермо, і в ракеті знову запановує спокій. У подорожі чотирнадцятому Тихому доводиться виправдувати перед Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Планет діяння жителів Зимьи (під такою назвою значиться там планета Земля). Йому не вдається представити у вигідному світлі досягнення земної науки, зокрема атомні вибухи. Частина делегатів взагалі

сумнівається в розумності жителів Землі, а деякі навіть заперечують можливість існування на планеті життя. Встає питання й про вступний внесок землян, що повинен скласти більйон тонн платини. Під кінець засідання досить співчуваючим жителям Землі інопланетянин з Тарракании, намагаючись продемонструвати, як добротно спрацьований еволюцією представник землян Ийон Тихий, починає долбать його по верхівці своїм величезним присоском… І Тихий у жаху прокидається. Подорож чотирнадцяте приводить Тихого на Энтеропию. Готуючись до польоту. Тихий вивчає статтю про цю планету в томі “Космічної енциклопедії”. Він довідається, що пануюча раса на ній – “ардрити, істоти розумні многопрозрачногранние симетричні непарноотростковие”. Серед тварин особливо відзначені курдли й осьмиоли. По прочитанні статті Тихий залишається в невіданні щодо того, що таке “кошторисів” і що таке “сепульки”. За пропозицією завідуючій ремонтній майстерні Ийон Тихий ризикує поставити собі на ракету мозок “з батареєю анекдотів на п’ять років”. Дійсно, спочатку Тихий із задоволенням слухає, потім з мозком щось трапляється: розповідаючи анекдоти, він ковтає саму сіль, починає говорити по складах, і вся погано те, що його неможливо заткнути – зламався вимикач

Тихий прибуває на Энтеропию. Службовець космопорта, прозорий, як кришталь, ардрит, глянувши на нього, зеленіє (“ардрити виражають почуття зміною фарбування; зелена відповідає нашій посмішці”) і, задавши необхідні питання (“Ви хребетний? Двоякий-дихаючий?), направляє новоприбулого в “резервну майстерню”, де технік робить якісь виміри й на прощання говорить загадкову фразу: “Якщо під час смега з вами що-небудь станеться, можете бути зовсім покійні… ми негайно доставимо резерв”. Тихий не цілком розуміє, про що Мова йде, але не задає питань – багаторічні мандрівки навчили його стриманості

Виявившись у місті, Тихий насолоджується рідкісним видом, який являють собою центральні квартали в сутінках. Ардрити не знають штучного висвітлення, тому що світяться самі. Будинки іскряться й розпалюються мешканцями, які вертаються додому, у храмах лучаться в екстазі парафіяни, на сходових клітках райдужно переливаються діти. У розмовах перехожих Тихий чує знайоме слово “сепульки” і намагається з’ясувати, нарешті, що ж воно може означати. Але в кого з ардритов він не запитує, де можна придбати сепульку, питання щораз викликає в них здивування (“Як же ви візьмете її без дружини?”), зніяковілість і гнів, що негайно виражається їхнім фарбуванням. Відмовившись від думки довідатися хоч що-небудь про сепульках, Тихий збирається полювати на курдлей. Провідник дає йому інструкції. Вони явно необхідні, тому що тварина в процесі еволюції пристосувалася до метеоритних опадів, наростивши непробивний панцир, і тому “на курдля полюють зсередини”. Для цього потрібно, намазавшись особою пастою й “приправивши” себе самого грибним соусом, луком і перцем, присівши, дочекатися (схопивши обома руками бомбу), поки курдль не проковтне принаду. Виявившись усередині курдля, мисливець набудовує годинний механізм бомби й, використовуючи дію, що прочищає, пасти, віддаляється можливо швидше “убік, протилежну тієї, звідки прибув”. Залишаючи курдля, варто намагатися впасти на обидві руки й ноги, щоб не расшибиться. Полювання складається вдало, курдль бере принаду, але в нутрощах звіра Тихий застає ще одного мисливця – ардрита, що вже набудовує годинний механізм. Кожний намагається поступитися право полювання іншому, втрачаючи дорогоцінний час. Перемагає гостинність хазяїна, і обоє мисливця незабаром залишають курдля. Лунає дивовижний вибух – Ийон Тихий одержує черговий мисливський трофей – йому обіцяють зробити опудало й відправити його на Землю вантажної ракетою

Кілька днів Тихий зайнятий культурною програмою – музеї, виставки, візити, офіційні прийоми, мовлення. Якось ранком він прокидається від жахливого гуркоту. Виявляється, це і є смег, сезонний метеоритний град, що випадає на планеті кожні десять місяців. Ніякий притулок не може дати захисту від смега, але приводів для занепокоєння ні, тому що в кожного є резерв. Щодо резерву Тихому нічого не вдається з’ясувати, але незабаром стає ясно, що це. Направляючись на вечірнє подання в театр, він стає свідком прямого влучення метеорита в будинок театру. Відразу накочує більша цистерна, з якої випливає якесь схоже на смолу місиво, ардрити-ремонтники починають через труби накачувати туди повітря, міхур росте із запаморочливою швидкістю й через хвилину стає точною копією театрального будинку, тільки ще зовсім м’якої, коливної при поривах вітру. Ще через п’ять хвилин будинок затвердевает, і глядачі заповнюють його. Всідаючись на місце, Тихий зауважує, що воно ще тепле, але це єдине свідчення недавньої катастрофи. По ходу дії п’єси героям приносять сепульки у величезному ящику, але й цього разу Ийону Тихому не призначено довідатися, що ж це. Він відчуває удар і втрачає почуттів. Коли ж Тихий приходить у себе, на сцені вже зовсім інші герої й мовлення немає про сепульках. Сидяча поруч ардритка пояснює, що його вбило метеоритом, але з астронавтического агентства привезли резерв. Тихий негайно вертається в готель і ретельно оглядає себе, щоб переконатися у власній ідентичності. На перший погляд усе в порядку, але сорочка надета навиворіт, гудзики застебнуті як потрапило, а в кишенях обривки впакування. Дослідження Тихого перериває телефонний дзвінок: з ним хоче зустрітися професор Зазуль, видний ардритский учений. Тихий їде до професора, що живе в пригороді. По дорозі він наганяє літнього ардрита, що везе перед собою “щось начебто критого візка”. Вони продовжують шлях разом. Підійшовши до огорожі. Тихий бачить клуби диму на місці професорського будинку. Його супутник пояснює, що метеорит упав чверть години назад, і домодуви зараз приїдуть – за містом вони не занадто квапляться. Сам же він просить Тихого відкрити йому хвіртку й починає піднімати кришку візка. Крізь дірку в упакуванні великого згортка Тихий бачить живе око. Лунає скрипливий старечий голос, що запрошує Тихого почекати в альтанці. Але той опрометью несеться на космодром і залишає Энтеропию, питая в душі надію, що професор Зазуль на нього не вобиде.

В. С. Кулагина-Ярцева


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Цикл оповідань Лема “Зоряні щоденники Ийона Тихого”

Categories: Нові твори

Links