Скорочено “Солярис” Лема

Кельвін вирішує було, що збожеволів, але адже він – психолог і знає, як у цьому переконатися. Улаштовує собі перевірку й резюмує: “Я не збожеволів. Остання надія зникла”. Уночі він прокидається й бачить поруч із собою Хэри, свою дружину, що загинула десять років тому, що вбила себе із-за нього, Кельвіна. Живу, у плоті й крові, і зовсім спокійну – немов вони розсталися вчора. На ній пам’ятне йому плаття, звичайне плаття, але чомусь без застібки-блискавки на спині, і ступні в неї, як у тої негритянки, – дитячі

Здається, вона приймає

всі як належне й усім задоволена, і хоче тільки одного: ні на годину, ні на мінуту не розставатися з Кельвіном. Але йому треба піти, щоб якось розібратися в ситуації. Він намагається зв’язати Хэри – виявляється, що вона сильна не по-людськи… Кельвін вужасе.

Він заманює фантом дружини в одномісну ракету й відправляє на околопланетную орбіту. Здавалося б, із цим маренням покінчено, однак Снаут попереджає Кельвіна, що через два-третя година “гість” повернеться, і розповідає нарешті, що, на його думку, відбувається. Настирливих “гостей” насилає на людей Океан планети Солярис. Океан цей уже більше сотні

років займає розуми вчених

Він складається не з води, а із протоплазми, дивним і дивовижним образом що переміщається, що спучується й створює гігантські – безглузді на вид – спорудження, у надрах яких час змінює свій плин. Їх охрестили “городревами”, “долгунами”, “мі моидами”, “симметриадами”, але ніхто не знав, отчого й навіщо вони створюються. У цього живого Океану, здається, є єдина функція: він підтримує оптимальну орбіту планети навколо подвійного Сонця. І от зараз, після дослідницького удару твердим випромінюванням, він став підсилати до людей фантомів, витягаючи їхній вигляд із глибин людської підсвідомості

Кельвіну ще повезло: йому “подарована” жінка, що він ніколи любив, а іншим підсилаються їх таємні еротичні бажання, навіть не реалізовані. “Такі ситуації… – говорить Снаут, – про які можна тільки подумати, і те в мінуту сп’яніння, падіння, божевілля… І слово стає плоттю”. Так думає Снаут.

Ще він говорить, що “гість” найчастіше з’являється, поки людина спить і свідомість його виключене. У цей час області мозку, відповідальні за пам’ять, більше доступні невідомим променям Океану. Учені могли б покинути станцію, але Кельвін хоче залишитися

Він думає: “Мабуть, про Океан ми не довідаємося нічого, але може бути, про себе…” Наступної ж уночі Хэри з’являється знову, і, як у колишні часи, вони стають коханцями. А ранком Кельвін бачить, що в каюті лежать два “зовсім однакові білі плаття із червоними гудзиками” – обоє розрізані по шві. За цим шоком треба іншої: Хэри випадково залишається взаперті й з нелюдською силою, ранячи себе, виламує двері. Вражений Кельвін бачить, як покалічені її руки майже миттєво гояться. Сама Хэри теж у жаху, адже вона відчуває себе звичайною, нормальною людиною…

Намагаючись зрозуміти, як “улаштована” Хэри, Кельвін бере в неї кров для аналізу, але під електронним мікроскопом видно, що червоні тільця складаються не з атомів, а як би з нічого – очевидно, з нейтрино. Однак “нейтринні молекули” не можуть існувати поза якимсь особливим полем… Фізик Сарториус приймає цю гіпотезу й береться побудувати аннигилятор нейтринних молекул, щоб знищувати “гостей”.

Але Кельвін, виявляється, цього не хоче. Він уже оправився від шоку й любить знову знайдену дружину – ким би вона не була. Зі своєї сторони, Хэри починає розуміти ситуацію, весь її трагізм. Уночі, поки Кельвін спить, вона вмикає магнітофон, залишений Гибаряном для Кельвіна, прослуховує оповідання Гибаряна про “гостей” і, довідавшись правду, намагається покінчити ссобой.

Випиває рідкий кисень. Кельвін бачить її агонію, болісну криваву блювоту, але… Випромінювання Океану відновлює нейтринну плоть за лічені мінути. Ожила Хэри в розпачі – тепер вона знає, що мучить Кельвіна, “А що знаряддя катування може бажати добра й любити, цього я уявити собі не могла”, – кричить вона. Кельвін у відповідь говорить, що любить її, саме її, а не ту, земну жінку, що вбила себе з любові до нього. Це правда, і він у повній розгубленості: адже йому має бути повернення на Землю, а улюблена жінка може існувати тільки тут, у таємничому полі випромінювання Океану, Він ні на що не може зважитися, однак погоджується на речення Сарториуса записати струми свого мозку й передати їх у вигляді пучка рентгенівського випромінювання Океану. Може бути, прочитавши це послання, рідке чудовиська перестане підсилати до людей своїх фантомів…

Промінь б’є в плазму, і начебто нічого не відбувається, тільки в Кельвіна починаються болісні сновидіння, у яких його немов би вивчають, то розбираючи на атоми, те становлячи знову. “Жах, пережитий у них, не можна зрівняти ні із чим на світі”, – говорить він. Так проходить кілька тижнів, Хэри й Кельвін привязываются друг до друга усе сильніше, а Сарториус тим часом проводить якісь страшні експерименти, намагаючись позбутися від “гостей”. Снаут говорить про нього: “Наш Фауст навпаки шукає засіб від безсмертя”.

Нарешті в одну з ночей Хэри дає Кельвіну снотворне й зникає. Сарториус потай від Кельвіна все-таки створив аннигилятор фантомів, і Хэри з великої любові до Кельвіна зважилася на загибель – як колись, давним-давно… Пішла в небуття, пішла назавжди, тому що навала “гостей” скінчилося

Кельвін у горі. Він мріє помститися мислячій протоплазмі, випалити її вщент, але Снауту вдається заспокоїти товариша. Він говорить, що Океан не хотів нічого дурного, навпроти – прагнув робити людям подарунки, дарувати їм найдорожче, те, що глибше всього заховане в пам’яті. Океан не міг знати, яке щире значення цієї пам’яті…

Кельвін приймає цю думку й заспокоюється – начебто. І в останній сцені він сидить на березі Океану, відчуваючи його “велетенську присутність, потужне, невблаганне мовчання”, і прощає йому все: “Я нічого не знав, але як і раніше вірив, що ще не окончилось час жорстоких чудес”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Солярис” Лема

Categories: Скорочені твори

Links