Цикл оповідань Лема “Зоряні щоденники Ийона Тихого”
Ийон Тихий – “знаменитий звездопроходец, капітан далекого галaктичecкoгo плавання, мисливець за метеорами й кометами, невтомний дослідник, що відкрив вісімдесят тисяч три мири, почет-вий доктор університетів Обох Ведмедиць, член Суспільства по опіці над малими планетами й багатьох інших суспільств, кавалер молочних і туманностних орденів” – автор вісімдесяти семи томів щоденників (з картами всіх подорожей і додатками).
Космічні подорожі Ийона Тихого буяють неймовірними пригодами. Так, у подорожі сьомому він попадає в петлю часу
Тихий прибуває на Энтеропию. Службовець космопорта, прозорий, як кришталь, ардрит, глянувши на нього, зеленіє (“ардрити виражають почуття зміною фарбування; зелена відповідає нашій посмішці”) і, задавши необхідні питання (“Ви хребетний? Двоякий-дихаючий?), направляє новоприбулого в “резервну майстерню”, де технік робить якісь виміри й на прощання говорить загадкову фразу: “Якщо під час смега з вами що-небудь станеться, можете бути зовсім покійні… ми негайно доставимо резерв”. Тихий не цілком розуміє, про що Мова йде, але не задає питань – багаторічні мандрівки навчили його стриманості
Виявившись у місті, Тихий насолоджується рідкісним видом, який являють собою центральні квартали в сутінках. Ардрити не знають штучного висвітлення, тому що світяться самі. Будинки іскряться й розпалюються мешканцями, які вертаються додому, у храмах лучаться в екстазі парафіяни, на сходових клітках райдужно переливаються діти. У розмовах перехожих Тихий чує знайоме слово “сепульки” і намагається з’ясувати, нарешті, що ж воно може означати. Але в кого з ардритов він не запитує, де можна придбати сепульку, питання щораз викликає в них здивування (“Як же ви візьмете її без дружини?”), зніяковілість і гнів, що негайно виражається їхнім фарбуванням. Відмовившись від думки довідатися хоч що-небудь про сепульках, Тихий збирається полювати на курдлей. Провідник дає йому інструкції. Вони явно необхідні, тому що тварина в процесі еволюції пристосувалася до метеоритних опадів, наростивши непробивний панцир, і тому “на курдля полюють зсередини”. Для цього потрібно, намазавшись особою пастою й “приправивши” себе самого грибним соусом, луком і перцем, присівши, дочекатися (схопивши обома руками бомбу), поки курдль не проковтне принаду. Виявившись усередині курдля, мисливець набудовує годинний механізм бомби й, використовуючи дію, що прочищає, пасти, віддаляється можливо швидше “убік, протилежну тієї, звідки прибув”. Залишаючи курдля, варто намагатися впасти на обидві руки й ноги, щоб не расшибиться. Полювання складається вдало, курдль бере принаду, але в нутрощах звіра Тихий застає ще одного мисливця – ардрита, що вже набудовує годинний механізм. Кожний намагається поступитися право полювання іншому, втрачаючи дорогоцінний час. Перемагає гостинність хазяїна, і обоє мисливця незабаром залишають курдля. Лунає дивовижний вибух – Ийон Тихий одержує черговий мисливський трофей – йому обіцяють зробити опудало й відправити його на Землю вантажної ракетою
Кілька днів Тихий зайнятий культурною програмою – музеї, виставки, візити, офіційні прийоми, мовлення. Якось ранком він прокидається від жахливого гуркоту. Виявляється, це і є смег, сезонний метеоритний град, що випадає на планеті кожні десять місяців. Ніякий притулок не може дати захисту від смега, але приводів для занепокоєння ні, тому що в кожного є резерв. Щодо резерву Тихому нічого не вдається з’ясувати, але незабаром стає ясно, що це. Направляючись на вечірнє подання в театр, він стає свідком прямого влучення метеорита в будинок театру. Відразу накочує більша цистерна, з якої випливає якесь схоже на смолу місиво, ардрити-ремонтники починають через труби накачувати туди повітря, міхур росте із запаморочливою швидкістю й через хвилину стає точною копією театрального будинку, тільки ще зовсім м’якої, коливної при поривах вітру. Ще через п’ять хвилин будинок затвердевает, і глядачі заповнюють його. Всідаючись на місце, Тихий зауважує, що воно ще тепле, але це єдине свідчення недавньої катастрофи. По ходу дії п’єси героям приносять сепульки у величезному ящику, але й цього разу Ийону Тихому не призначено довідатися, що ж це. Він відчуває удар і втрачає почуттів. Коли ж Тихий приходить у себе, на сцені вже зовсім інші герої й мовлення немає про сепульках. Сидяча поруч ардритка пояснює, що його вбило метеоритом, але з астронавтического агентства привезли резерв. Тихий негайно вертається в готель і ретельно оглядає себе, щоб переконатися у власній ідентичності. На перший погляд усе в порядку, але сорочка надета навиворіт, гудзики застебнуті як потрапило, а в кишенях обривки впакування. Дослідження Тихого перериває телефонний дзвінок: з ним хоче зустрітися професор Зазуль, видний ардритский учений. Тихий їде до професора, що живе в пригороді. По дорозі він наганяє літнього ардрита, що везе перед собою “щось начебто критого візка”. Вони продовжують шлях разом. Підійшовши до огорожі. Тихий бачить клуби диму на місці професорського будинку. Його супутник пояснює, що метеорит упав чверть години назад, і домодуви зараз приїдуть – за містом вони не занадто квапляться. Сам же він просить Тихого відкрити йому хвіртку й починає піднімати кришку візка. Крізь дірку в упакуванні великого згортка Тихий бачить живе око. Лунає скрипливий старечий голос, що запрошує Тихого почекати в альтанці. Але той опрометью несеться на космодром і залишає Энтеропию, питая в душі надію, що професор Зазуль на нього не вобиде.
В. С. Кулагина-Ярцева
(2 votes, average: 3.50 out of 5)