Чому з такою любов’ю ушановують Пушкіна мільйони?
Уперше почувши рядка:
Поки свободою горимо,
Поки серця для честі живі,
Мій друг, вітчизні присвятимо
Душі прекрасні пориви! –
Ми повторюємо ці слова, і вони стають першою клятвою вірності Батьківщині, її безсмертної поезії, що вміє підняти людину на вершину подвигу
О. С. Пушкін – родоначальник однієї з найбільших літератур миру, засновник російського реалізму з його передовими традиціями. Він створив класичну російську літературну мову. По вираженню М. В. Гоголя, “при ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського
Поезія Пушкіна, з її почуттям волі й незалежності, з почуттям достоїнства й шляхетності, лягла в основу нашої моральності. Всією своєю творчістю, своїм життєвим поводженням, своїм моральним кодексом Пушкін – наш сучасник, наш друг, учитель
Безмежно й віддано люблячи свій народ, Пушкіна відкрив рідну землю в її неповторній красі. Адже сам
Сумовита пора!
Очей очарованье,
Приємна мені твоя прощальна врода…
Сніжним зимовим ранком згадуємо:
Прийшла, розсипалася жмутами,
Зависла на суках дубів,
Лягла хвилястими килимами
Серед полів, навколо пагорбів
Ідуть роки… Ми стаємо доросліше, і нам відкриваються у творчості Пушкіна такі глибини, такі краси, про які раніше й не підозрювали, знову й знову ми знаходимо щось нове, невідоме. У кожного віку свій Пушкін. Він завжди виявляється поруч. Його творчість виникає перед нами в самих різних життєвих ситуаціях. Не про чи наш час ці слова:
Якщо життя тебе обдурить,
Не засмучуйся, не гнівайся!
У день зневіри упокорся:
День веселощі, вір, настане
Вийшов, начебто сам поет нас заспокоює. Пушкіна й сьогодні вчить нас сміливості, учить не боятися перед небезпекою, мужньо переборювати труднощі
Він, звичайно, був прав, коли писав:
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив…
Добрі почуття поета особливо виразно звучать у його любовній і дружній ліриці:
Я вас любив: любов ще, бути може,
У душі моєї згасла не зовсім;
Але нехай вона вас більше не тривожить,
Я не хочу засмучувати вас нічим
Хіба можна чистіше, людяніше, мудріше сказати про нерозділену любов? А хіба є людина, який би її не пережив?
Найясніші, добрі й найблагородніші почуття Пушкіна стають прикладом, якому ми випливаємо
У Пушкіна немає віку. З ним юність нашого часу. Ми з поетом, коли він ненавидить і любить, сумує й сміється, ми з Пушкіним у всім: у його бешкетництві, ніжності, непохитності. Пушкіна робить нас сильніше, впевненіше в захисті добра й розуму, людського достоїнства, волі. Він робить нас сильними тому, що вчить любити Батьківщину, її історію, неї славу
Давно пішла в минуле епоха, у якій жив і затворів поет. Але варто взяти книгу, і все оживає: і Тетяна, що пише при свічі свій лист, і Борис, що метається, Годунов, і Орися Родіонівна, що дрімає у віконця зі своїм веретеном, і сам поет, що відтворив все це, що вклав у свої добутки талант, душу, совість
Пушкін сучасний і сьогодні. І буде сучасний завтра й завжди! Закінчити твір хочу словами В. Г. Бєлінського: “Пушкін належить до вічно живучим і явищ, що рухаються, що не зупиняється на тій крапці, на якій застала їхня смерть, але що продовжує розвиватися у свідомості суспільства. Кожна епоха вимовляє про їх своє судження, і як би ні вірно зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступної за нею епосі сказати що-небудь нове й більше вірне”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)