Чому В. Г. Бєлінський уважав М. Ю. Лєрмонтова “великим російським поетом”?
Справа нехитре – назвати поета “великим”, сутужніше – переконливо сформулювати ознаки-критерії, які роблять художні твори великими. В. Г. Бєлінський, будучи чудовим критиком і одночасно серйозним літературознавцем, зумів це зробити. У статті “Про росіянці повісті й повістях м. Гоголя” (1835) він представив своє розуміння величі поета (письменника): творчість видатного художника відрізняє простота вимислу, доконана істина життя, народності, оригінальність. Ці чотири ознаки, по думці Бєлінського, властиві всім великим творцям,
“). Як же, на думку Бєлінського, у творчості Лєрмонтова виражається простота вимислу? Вона проявляється в тім, що сюжети Лєрмонтовских добутків прості без ефектів і вичур, що їх можна переказати
От і весь фактичний зміст “Пісні про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова”, але як “ні пильно будете ви вдивлятися в поему Лєрмонтова, не знайдете жодного зайвого або відсутнього слова, риси, вірша, образа; жодного слабкого місця: усе в ній необхідно, повно, сильно” (“Вірша… “). У вірші “Дарунки Тереку” хитрий Терек, бажаючи піддобрити Каспій, розхвалює свої подарунки (валуни, труп відважного кабардинця), але старець не реагує на ці мовлення. Каспій прийняв тільки третій подарунок (“труп козачки молодий”) і дозволив водам Тереку змішатися зі своїми хвилями. У повісті “Максим Максимич” з “Героя нашого часу” офіцер-оповідач став мимовільним свідкою випадкової зустрічі двох стародавніх знакомцев – Максима Максимовича й Печорина.
Перший сердечно зрадів цій зустрічі – другої поводився сухо й отчужденно, не побажав навіть затриматися на парі годин, щоб поговорити-повспоминать із добрим штабс-капітаном про минуле життя-буття. У цих сюжетах, відзначає критик, немає нічого поетичного, особливого, цікавого, “а все обикновенно, до вульгарності стерто. Значить: зміст не в зовнішній формі, а в задумі художника – у творчій концепції” (“”Герой нашого часу”…
“). Лєрмонтовские добутку свідчать, що автор уміє “витягати поезію із прози життя й потрясати душі вірним зображенням цього життя” (“Про росіянці повести… “, 2). У чому бачить Бєлінський доконану істину життя, зображену Лєрмонтовим? У тім, що, будучи сьогоденням поетом, він “не лестить життя, але й не обмовляє на неї; він радий виставити назовні все, що є в ній прекрасного й людського, і в той же час не приховує нітрохи і її неподобства. У тім і в іншому випадку він вірний життя до краю” (“Про росіянці повести…
“, 2). Теперішній поет, уважає критик, належить суспільству, у якому народився, він самим тісним образом зв’язаний “з історичним розвитком суспільства” (“Вірша…”). Творчість Лєрмонтова відбиває одне з головних сучасних суспільних настроїв, на що вказує критик, розбираючи ліричний вірш “Дума”: “Хто з людей нового покоління не знайде в ньому розгадки власної зневіри, щиросердечної апатії, порожнечі внутрішньої й не відгукнеться на нього своїм криком, своїм стогоном?..” (“Вірша… “). У вірші “И нудно й смутно” Бєлінський чує “приголомшливому душу реквієм всіх надій, всіх почуттів людських, всіх обаяний життя!
Це не мінута духовної дисгармонії, серцевого розпачу: це – похоронна пісня всього життя” (там же). Подібний же настрій відбився у світогляді Печорина – “цієї дивної людини, що, з одного боку, нудиться життям, нехтує й неї, і самого себе, не вірить ні в неї, ні в самого себе, носить у собі якусь бездонну прірву бажань і страстей, нічим ненаситимих, а з іншого боку – женеться за життям, жадібно ловить її враження, безумно впивається її обаяниями” (там же). Однак поряд з розпачливим, безнадійним настроєм у Лєрмонтовских добутках присутнє почуття розчулення, ніжності, любові Наприклад, у вірші “Молитва” ліричний герой доручає Божої матері, “теплій заступниці миру холодного”, безневинну діву й виявляє, на думку критика, лагідну задушевність, ніжність без усякої нудотності, “запашне, тепле, жіночне почуття” (там же). У маленькому вірші “З Гете” “граціозно”, за словами Бєлінського, передається “тихе, заспокійливе почуття ночі після пекучого дня” (там же).
Одним словом, містить критик, у творчості Лєрмонтова відбилися “всі сили, всі елементи, з яких складається життя й поезія. У цій глибокій натурі, у цьому потужному дусі все живе; йому все доступно, все понятно; він на все відгукується” (там же). Що має на увазі Бєлінський під народностями творів Лєрмонтова? З погляду критика, це “вірність зображення вдач, звичаїв і характеру того або іншого народу…
Життя всякого народу проявляється у своїх, їй однієї властивих формах, отже, якщо зображення вірно, те й народно (“Про росіянці повести… “, 2). Ідея Лєрмонтовской “Козачої колискової пісні” – любов матері, але “поет умів дати індивідуальне значення цій ідеї: його мати – козачка, і тому зміст її колискової пісні виражає особливості й відтінки козачого побуту” (“Вірша…”). Але головне, на думку критика, у тім, що автор зумів глибоко проникнути в таємниці жіночого й материнського почуття, передати “усе, що є святого, беззавітного в любові матері” (там же).
Склавши “Пісню про… купця Калашникова”, Лєрмонтов, за словами Бєлінського, “показав багатство своєї поезії, кревне споріднення свого духу з духом народностей своєї батьківщини; показав, що минулої його батьківщини так само властиво його натурі, як і сьогодення, і тому він у цій поемі є не безискусственним співаком народностей, але щирим художником… ” (там же). У повісті “Бела” з роману “Герой нашого часу” автор “знайомить читача із черкесами як із плем’ям” і “могутньою художницькою кистю” створює яскраві характери Азамата й Казбича – “от що називається малювати фігури на весь зріст, з національною фізіономією й у національному костюмі!
” (“”Герой нашого часу”… “). Критик уважає, що образ Печорина вірно представляє вигляд сучасної людини – представника інтелектуальної частини російського суспільства. Лєрмонтовский герой постійно міркує про життя, про навколишніх, пр самому себе й свої вчинки, а сучасне століття, за твердженням критика, “є століття свідомості, що філософствує духу, міркування Питання – от альфа й омега нашого часу” (“Вірша…”). Печорин перебуває саме в тім перехідному стані духу, “у якому для людини все старе зруйновано, а нового ще немає й у якому людина є тільки можливість чогось дійсного в майбутньому й доконана примара в сьогоденні” (“”Герой нашого часу”…
“). Чому твору Лєрмонтова оригінальні? На думку Бєлінського, оригінальність, як і народності, “є необхідна умова щирого таланта. У щирого таланта кожна особа – тип, а кожний тип для читача є знайомий незнайомець” (“Про росіянці повести…”, 2). Лєрмонтов умів створювати типові образи вже на початку творчого шляху Як приклад можна згадати образ старого солдата-оповідача з вірша “Бородіно”: “цей вірш відрізняється простотою, безискусственностью: у кожному слові чуєте солдата, мова якого, не перестаючи бути грубо простодушним, у той же час шляхетний, сильний і повний поезією” (“Вірша…”). Мало того, сам ліричний герой Лєрмонтовской поезії є, на думку Бєлінського, представник не тільки свого часу, але й свого народу, навіть людства: “Великий поет, говорячи про себе самому, про своєму я, говорить про загальний – про людство, тому що в його натурі лежить всі, чим живе людство.
І тому в його смутку всякий довідається свій смуток, у його душі всякий довідається свою й бачить у ньому не тільки поета, але й людини, брата свого по людству” (там же). Майстерно намальовані головні й навіть другорядні персонажі у романі “Герой нашого часу”. Бєлінський захоплюється Максимом Максимовичем: “И от герой весь перед вами, зі своїм поглядом на речі, зі своїм оригінальним способом вираження!
Ви ще так мало бачили його, так мало познайомилися з ним, а вуж перед вами не примара, а типова особа, оригінальний характер, жива людина! Так здійснюють свої ідеали щирі художники: дві, три риси – і перед вами, як живаючи, немов наяву, коштує така характеристична фігура, який ви вже ніколи не забудете… ” (“”Герой нашого часу”…”). Грушницкий “по художньому виконанню (…
) коштує Максима Максимича: подібно йому, це тип, представник цілого розряду людей, ім’я загальне” (там же). “Драгунський капітан незрівнянний, хоча і є в тіні, як особа меншої важливості” (там же). Бєлінський погодився з Лєрмонтовим, що у передмові до свого роману заявляє про типовість Печорина: “Герой Нашого Часу, милостиві государі мої, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у повному їхньому розвитку”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)