Читаючи вірша Н. М. Рубцова “(1)
Всі свої вірші Микола Фляків присвячував Росії – єдиної матері, що він знав, тому що був вихованцем дитячого будинку. Його поезія перейнята глибоким ліризмом і викликає почуття світлого смутку.
Фляків, як ніхто інший, тонко почуває навколишній світ. Він не тільки вміє читати його, як відкриту книгу, але й розділяти з ним радості й суму:
Широко по Русі призначений строк увяданья
Возвещают вони, як сказання древніх сторінок.
Усе, що є на душі, до кінця виражає рыданье
И високий політ цих гордих, прославлених птахів.
З ніжністю
Високий дуб. Глибока вода.
Спокійні навкруги лягають тіні.
И тихо так, начебто ніколи
Природа тут не знала потрясінь!
Ці яскраві образи лісів і рік, полів і лугів наповнюють душу автора умиротворенням і щастям. Залишається лише жаль про те, що час не можна повернути назад. Але, може бути, воно навіть і до кращого, адже ностальгія – невелика плата за продовження миті, “коли душі не торкає лихо”.
Навіть ставши дорослим і неминуче поринувши в дрібні побутові проблеми, Н. Фляків не втрачає здатності бачити прекрасне
И все-таки, ока закриваючи,
Я бачу: над дахами хат
У морозному тумані мерехтячи,
Таємниче зірки тремтять.
Велике значення поет надає будинку, рідній стороні. З ними В нього зв’язані найкращі спогади, без них він не мислить свого життя. І нехай край, у якому виріс Фляків, суворий і дикий, це – найдорожче, що в нього є:
У краї, де по нетрям, по ріках
Метелиця свище навкруги,
Стояв запорошений снігом
Бревенчатый низенький будинок.
Н. Фляків – мій улюблений поет. Його вірша роблять нас більше чуйн і добрими, учать любити природу й дорожити своєю батьківщиною.