ЧиСамотній Базарів?
50- 60-е роки XIX сторіччя стали для Росії епохою принизливих поразок і разом з тим ознаменувалися розквітом ліберально-демократичних і революційних рухів і партій, епохою грандіозних змін. Наприкінці 50-х років велика імперія готувалася ввійти в нову еру капіталістичних відносин, готувалася до багатообіцяючих змін. Не дивно, що ця епоха породила нових людей: сильних, особистостей, неоднозначних героїв – яким було визначено боротися за Майбутнє Росії, за її благополуччя. Вони боролися за те майбутнє, що вважали кращим, вони боролися за свої часом
Людина, що коштує в джерел великого, той, кому призначено першим усвідомити й відчути основний зміст своєї епохи, перебуваючи в середовищі посередніх обивателів, приречений на нерозуміння, приречений на самітність. Тургеневский герой не був виключенням. Сильний духом, добре утворений, прагнучий до активної діяльності, філософ і революціонер, Базарів проте самотній. Так, у нього є послідовники, що впиваються
Сатиричен і Ситників, дурна, порожня людина, що направляє всієї своєї нечисленної розумової здатності на те, щоб викликати до себе інтерес, звернути на себе увага, неважливо яким способом, – головне, що його помітять. Чи гідна людина, подібний Базарову, цих псевдопоследователей, цих кукшиных і ситниковых, – ні, але поява таких “особистостей” неминуче… Та й Аркадій, захоплений запереченням всіх і вся, не розуміє Базарова. Від його фраз “віє романтизмом”; у глибині душі Аркадій Кірсанов – фразер, щирий дворянин-барчук, теперішній “батько”- либе-рал, якому нігілістична “пил”, безсумнівно, виїсть ока, що задоволене хоча б тим, що заперечує й критикує, але не бореться
У романі навколо Базарова немає однодумців, немає людей, що розуміють його, що розділяє його погляди; немає особистостей його рівня, його сили, його розуму. Але Базарова не розуміють не тільки так звані “послідовники”, але і його батьки, здавалося б найближчому героєві люди. Старі Базаровы розчиняються в любові до свого чаду, вони не помышляют життя без нього. Що їм нігілізм і революціонери, що їм всі ці теорії й переконання – вони люблять свого Енюшу, вони міцно, наскільки їм дозволяють сили, тримаються за тонку нитку батьківської любові, що зв’язує їх із сином. Безумовно, Базарів ніколи не відіпхне від себе двох старих, що поклали на його виховання й утворення все своє життя, але, відставши у своєму розвитку від нього, вони остаточно втратили можливість зблизитися. У любові тургеневский герой теж самотній
Зустрівши вперше жінку, що розуміє його так, як він сам, котра займає його не тільки своєю красою “перший сорт”, але й розумом, “мозком”, що, нарешті, цікавий сам Базарів, зустрівши таку жінку, він закохується “нерозумно, безумно”, закохується раз і назавжди, любить і жадає взаємності. Але його пристрасть, “похмур і дика”, виявилася неспроможної перед розміряним спокоєм шовків і срібних підношень. Базарів залишається один, і ця самітність, повна трагізму, всепоглощающе й уничтожающе, його може витримати лише неимоверно сильна людина, якої й був Базарів
Але “випробування любов’ю” не тільки виключило останню для героя можливість знайти людину, здатного в повному ступені зрозуміти й розділити його погляду, але й змусило нігіліста-різночинця почати сумніватися у вірності своїх переконань. Ні, у буквальному значенні слова Базарів не сумнівається: для нього усе ще непоколебимо вірно те, що мистецтво, Природа, любов, романтизм – все це “нісенітниця” і гнилизна; але пристрасть, випробовувана їм до Одинцової, змушує героя надходити всупереч усьому раніше сказаному. Його почуття, як би Базарів, не намагався, не походить на цинічне захоплення повітовою кокеткою; він не одержав взаємності від Одинцової, але від цього його любов не зникла й хвалений принцип не спрацював. Базарів шукає розради в природі, що так недавно була лише “майстерні” для людини-“працівника”; не випадково при описі почуттів свого героя Тургенєв уводить романтичний пейзаж, такий невластивий Базарову-нигилисту.
Базарів біжить від своєї любові, романтичного почуття, але не знаходить порятунки; він злиться, біситься, але він неспроможний. Любовна інтрига стає якимось переломним моментом у романі, після якого скепсис і цинізм героя втрачають свій максималізм; його вчинки вже не відповідають повною мірою його ідеям; Базарову вже не так далекий і смішний лицарський запал Павла Петровича, і дуель із ним знаходить якийсь, нехай великий, зміст. Після пояснення Базарова з Одинцовій все його життя ознаменувалося трагічною невідповідністю дій і відчуттів з ідейними поглядами й думками
Але Тургенєв розвінчав лише максималістські твердження нігілізму, не властиві щирим демократам-революціонерам, ті погляди, які, мабуть, і обумовили неоднозначність героя, що викликала стільки суперечок і дискусій, – Базарів до кінця залишається вірний нігілістичної теорії навіть перед особою смерті. Базарів ясно усвідомлює невідворотність і близькість загибелі, трагічного результату, що став підсумком його внутрішнього конфлікту, що ще раз підкреслив неможливість однозначного вибору на користь нігілізму для такої сильної особистості, підкреслив її спірність і багатогранність. Але й умираючи, Базарів не відступається від своєї теорії
Тургенєв вкладає в його вуста слова: “Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний”. У трагічному усвідомленні своєї непотрібності й незатребуваності, у відчутті неймовірної
(2 votes, average: 4.50 out of 5)