Літературна діяльність Писарєва
“Повалення… династії Романових і зміна політичного й суспільного лада,- писав він – становлять єдину мету й надію всіх чесних громадян. Щоб при теперішнім положенні справ не бажати революції, треба бути або зовсім обмеженим, або зовсім підкупленим на користь царюючого зла… На стороні уряду коштують тільки негідники, грішми, які обманом і насильством вижимаються з бідного народу. На стороні народу коштує все, що молодо й свіжо, усе, що здатно мислити й діяти. Династія Романових і петербурзька бюрократія повинні загинути… Те. що
Прийти до повного розкріпачення особистості Писарєв сподівався шляхом поширення з суспільстві корисних знань
Особливо гаряче боровся Писарєв за поширення в суспільстві естественнонаучних знань. В успіхах природничих наук він бачив ключ до рішення питання про те, як зробити, щоб “все життя людства представляло б менше горя й бідності”.
Як багато просвітителів епохи 60х років, Писарєв не віддавав собі ясного звіту значенні для суспільства класової
Розглядаючи поезію Пушкіна поза всяким зв’язком з епохою, у яку формувалася творчість геніального російського поета, Писарєв зовсім не зауважував величезного
Впливу творів Пушкіна на розвиток передових ідей у суспільстві ідей волелюбності, протесту проти самодержавства й кріпосництва, закликів до боротьби за звільнення людської особистості. У Пушкіні він бачив лише “великого стиліста”, митецького віршотворця, що залишився глухим і байдужим до горя й потреб народу
Така невірна оцінка Творчості Пушкіна значною мірою пояснювалася тим, що наприкінці 50х і початку 60х років захисники “чистого мистецтва”, зіпсувавши зміст творчості Пушкіна, оголосили великого поета своїм учителем натхненником. “Розвінчуючи” Пушкіна, Писарєв тим самим обрушувався на сучасні йому “чистих эстетиков”, що прикривали свої реакційні ідеї ім’ям автора “Євгенія Онєгіна”.
У ряді статей Писарєв зробив крок назад у порівнянні з Добролюбовим і Чернишевським. Так, наприклад, на відміну від Добролюбова, Писарєв не помітив тих типових сторін російської дійсності, які були відряджені в романі Гончарова “Обломів” і одержали назву обломовщини. “Помилкою” назвав Писарєв чудову статтю Добролюбова, присвячену аналізу драми “Гроза”. Великого критика Писарєв дорікав у тім, що той “захопився симпатією до характеру Катерини” і нібито помилково “прийняв її особистість за світле явище”.
Особливо різко розійшовся Писарєв з Добролюбовим і Чернишевським в оцінці творчості Салтикова-Щедрина. У статті “Діти безневинного гумору” він розцінював великого російського сатирика як необразливого гумориста, развлекателя; його гнівну, скорботну сатиру отожествлял з “безневинним гумором”, “безпредметним і безцільним сміхом”.
У цілому ж діяльність Писарєва вплинула на кілька поколінь російської молоді. Своїми блискучими, тонкого дотепності статтями він будив думку, учив думати, любити батьківщину й народ, ненавидіти й нехтувати богатих тунеядцев.
Заслуги Писарєва, що вміло говорити борцям за народне щастя “самі підбадьорливі, самі потрібні слова”, тим більше великі, що йому довелося діяти в той час, коли суспільний підйом початку 60х років змінився реакцією, коли вже не було в живих Добролюбова й у далекому посиланні нудився Чернишевський
Письменник був талановитий і чесний
(1 votes, average: 5.00 out of 5)