Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Чи залишає Чехова шанс героям?

Чи залишає Чехова шанс героям?

Одразу згадується роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита”, саме той епізод, де Воланд пояснює буфетникові Сокову про першу та другу свіжість. Містечко С. вражає насиченістю сірого кольору та пилу. Це світ, де час рухається вузькими колами побутового часу і насичений побутовими локальностями (за М. Бахтіним): кімната в готелі (найкраща кімната!) з сірим сукном, сіра, наче лікарняна ковдра на ліжку, чорнильниця, сіра від пилу, з вершником, у якого відбита голова, сірий паркан з цвяхами тільки підкреслює бездуховність середовища, де не відбуваються

події, де справжнє життя залишається поза межами сірого С.

Роман Томаса Майн Ріда “Вершник без голови”. Те, що цей вершник маленький – частина чорнильниці в готельній кімнаті провінційного сірого містечка, можливо, свідчить про те, що А. Чехова цікавлять не пригоди і не супергерої, що описані в романах Майн Ріда, а пересічні люди зі своїми повсякденними проблемами, з невиріше-ними питаннями, які виникають в усі часи. А можливо, це тонкий натяк автора на те, що Дмитро Дмитрович зовсім втратив голову. Чоловік Анни представляє виший світ С. Той факт, що його знає все місто, свідчить про те. що він

цілком “свій” у цьому світі пилу та сірості. Прізвище, що так кумедно звучить з вуст швейцара – “Дрьщыриц”, підсилює його неоковирність.

Анна не просто живе в сірому від пилюки світі, вона – його полонянка, сірий паркан з цвяхами (символ сірості) міцно тримає її, і вирватись на свободу можна тільки ціною власної крові. Гуров одразу зрозумів це. Він і сам бранець свого світу. Дім фон Дідеріца недуже привітний: паркана з цвяхами виявилось, напевно, замало, дім сторожили собаки, яких привчили кидатись на людей. Вірогідно, що єдиною розвагою Анни була гра на роялі, проте звуки, що доносились на вулицю, були ледве чутні, зв’язок з зовнішнім світом через паркан заслабкий.

Знову, як і в Ялті, звучить японська тема (пригадаймо парфуми в кімнаті Анни, куплені в японському магазині), але тепер автор конкретно проводить паралель між героїнею та японськими жінками, які продавали себе, свою красу, освіченість, кохання. Анна може бути гейшею для чоловіка – він купив її, молоду, гарну, та замкнув за височенним парканом; гейшею може бачити себе Анна, пригадаймо, як страждала вона після зближення з Гуровим. Певною мірою, вона гейша і для Гурова – незвична, екзотична істота. Цілком ймовірно, і автор бачить її саме такою.

Бомонд містечка С. дуже нагадує вище товариство Ялти та Москви. Те саме прагнення виставляти напоказ свій матеріальний статок, стан у суспільстві. Для губернатора важливо представити тільки свою дочку в боа, сам він ховається за портьєрою, за іронією автора читач бачить тільки його руки, які, напевно, беруть хабарі, за що і куплено боа. Тепер, коли вона була так близько від нього, герой чітко усвідомлює, що його кохання – не примха, а справді глибоке почуття, якого не знав раніше. Анна теж належить цьому лицемірному та вульгарному світові. А можливо, автор таким чином показує “заземлення” героїні, те, що вона поступово спускається з небес на землю.

Можливо, автор підкреслює, що Гуров починає дивитись на світ очима коханої, а можливо, Анна справді живе з лакеєм, хоча і заможним та знатного походження).
Коментар для вчителя. Доречно запитати в учнів, як вони розуміють метафоричне значення слова “лакей” (той, хто не має своєї думки, не має почуття власної гідності, хто ладен прислужитись сильнішому). Автор застосовує хронотоп сходів та коридорів – хро-нотоп зламу в житті. Життєвий шлях героїв карколомно змінюється. Всі люди, які ніби пропливають повз них, стають чимось зайвим. “Сквозной ветер” тільки підсилює враження від того, що їхнє життя ніколи не буде таким, як раніше, проте він сповнений запахом тютюнових недопалків і все ж таки свідчить про те, що зміни не будуть радісними, а, як і все в цьому світі, “с душком”).

Згадаймо Ялту: Гуров, цілуючи Анну, завжди озирався – чи ніхто не бачить? Тепер він цілує її не озираючись, цілком віддавшись почуттю. До того ж автор натякає, що своєю поведінкою герої в чомусь дуже нагадують гімназистів: вониховаються відусіх і насолоджуються забороненим коханням, як і гімназисти тютюном. Анна такі не відчуває себе щасливою. Улюблена сукня Гурова, що одягнена на Анні, сірого кольору. Він таки забрав її до свого земного світу. Вона цілком земна жінка. А може, сіре С. так і не відпустило її? Проте Анна внесла у світ задоволення високу духовність.

Ця сцена – діаметрально протилежна ялтинській. Авторові важливо показати, як змінилися внутрішні стосунки героїв, їхню ніжну любов одне до одного, хоча зовні ми бачимо ті ж кімнати в готелі, таємні зустрічі, нещасне обличчя Анни. В цьому, напевно, і полягає трагедія героїв.

Чехов-реаліст правдиво описав реалії сучасного йому світу. І ми розуміємо, що світ людського суспільства, який він змалював у творі, ніколи не сприйме чистоти та ніжності почуттів, ніколи не пробачить героям зривання масок. І з того, що стає відомо про героїв, особливо про Гурова (недарма автор змалював подіїу творі з точки зору Дмитра Дмитровича), шансіву героїв мало. Водночас автор показує справжнє кохання, яке робить людей сильними та благородними. Можливо, цей процес в душах героїв тільки розпочався, і закохані вирвуться із в’язниці лицемірного та жорстокого світу.