Черкасенко Спиридон Феодосійович

(літературні псевдоніми-Провінціал, Стах Петро та ін.)

Вигляд Палагеївської церкви за часів Спиридона Черкасенк

Ім’я С. Черкасенка – автора чудових збірок поезій, оповідань, драм, романів – стоїть в одному ряду з такими визначними літературними постатями, як О. Олесь, В. Винниченко, М. Чернявський, Г. Чупринка, М. Вороний. Надовго відсторонений від літературного життя України, замовчуваний письменник повертається до нас, несучи з собою частку культури початку минулого століття.

Спиридон Феодосійович Черкасенко народився 24

грудня 1876 року в містечку Новий Буг, що на Миколаївщині, в селянській родині. Тут закінчив двокласну школу, а в 1895 році Новобузьку учительську семінарію. Знання української мови виніс з батьківської хати, читаючи “Кобзар” Шевченка та антологію української поезії “Вік”. Семінарія була політичним учбовим закладом. Семінаристи, серед яких було багато дітей селян, в переважній кількості були малоросами, так тоді називали українців. Вони були благонадійнішими від строкатого люду Одеси та Миколаєва. Тому вибір, при створенні семінарії, впав саме на це глухе, степове містечко, де саме звільнились військові казарми.

Учасники драматичного гуртка вчительської семінарії читають сценарій п’єси

По закінченні семінарії Черкасенко учителював у сусідній Катеринославщині, на Донбасі. Пізнав жорстокості соціального і національного гноблення. Тут він поступово формується, як письменник, знавець людської душі. Особливої уваги заслуговують його оповідання – сповнені людяності та гуманізму.

З 1910 року С. Черкасенко працює в Києві. Він захоплюється журналістикою, співпрацює з журналом “Дзвін”, займається педагогічною діяльністю, в театрі Миколи Садовського завідує літературною частиною. 1917 рік його насторожив, та невдовзі він підтримав уряд УНР. Уряд відрядив його до Відня, де Черкасенко продовжив розпочату роботу по створенню підручників для нових українських шкіл.

Після окупації України Червоною армією Черкасенко переїздить до Ужгорода входив до складу Чехословацької республіки. Працює референтом у товаристві “ПРОСВІТА”, бере участь в культурному житті міста. Після зустрічі з поліцією покидає Ужгород і поселяється в Празі. Живе бідно, але багато пише, постійні звістки про складне становище в Україні пригнічували його, підриваючи фізичні сили.

Трупа Руського театру в Ужгороді 11.10.1929 р. Сидять зліва: Йосифа Задер. Сидять на землі зліва:

М. Филик, Є. Черкасенко (дружина С. Черкасенка), п’ятий Є. Шерегій. Решта аматори з “Веселки” і принагідні учасники.

(Фото – дар О. Дівнич).

Батьківська бандура

Бандура батьківська в забутті

Висіла в хаті на стіні,

І, довгим сном неначе скуті,

Ослабли струни мовчазні.

З стіни, німую, я жахливо

І зняв і струни підтягнув,

Торкнувся пальцями – на диво

Із неї звук мені загув.

І серце полум’ям гарячим

У тую ж мить він розтопив.

Уста шептали дивні речі,

А звук той з ними влад гудів.

Як драматург С. Черкасенко дебютував у 1906 році драматичним етюдом “Жах”, який був поставлений у народній театральній трупі Д. Деркача та народним театром у Ромнах. Зблизившись з М. Садовським, який мав свій театр, починаючи з 1919 року виїздить до Вінниці, потім Кам’янця – Подільського, а пізніше побував у Румунії, Австрії, Угорщині та Чехословаччині. Він захоплюється новими мистецькими напрямками, в своїй драматургії історичне минуле висвітлює тільки з націоналістичних позицій.

Поетичні спроби проявились в збірках поезій “Хвилини” /1909р./

Та все ж Черкасенко впевнено заявив про себе як драматург. На сьогодні відомо близько 50-ти його драматичних творів: трагедій, драм, комедій, одноактівок, скетчів, етюдів, створених в традиції народної творчості.

У 20-тих роках Черкасенко, як драматург разом з В. Винниченком, О. Олесем, Г. Хоткевичем, бере участь у формуванні нового українського мистецтва..

Захоплюючись модернізмом, вони піднімали українське мистецтво на європейський рівень. І найвідоміша п’єса Черкасенка “Казка старого млина” являє зразок високої європейської драматургії, наснаженої тонким психологізмом.

Його п’єси ставились не тільки в народних театрах, але і в таких відомих, як театр М. Садовського, Кийдрам, Перший народний театр імені Т. Шевченка, театр імені Франка. А Перший український зразковий театр у Харкові відкрив сезон 1919 року постановкою трагедії С. Черкасенка “Про що тирса шелестіла” /режисер Л. Сабінін/. В репертуарі Катеринославської пересувної драматичної трупи агітпрому особливим успіхом протягом січня – червня 1920 року користувалась його драма “Повинен” /режисер М. Гальченко/ . Тогож року цю драму показав і Український драматичний театр імені Франка у Вінниці /режисер Гнат Юра/ .П’єси Черкасенка ставили такі режисери, як М. Садовський, І. Мар”яненко, С. Сабінін, І. Сагатовський, А. Ратміров, М. Тінський, В. Василько, Й. Сірий, і інші. В його виставах грали зірки української сцени : М. Садовський, М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Ліпицька, Г. Борисоглібська, І. Мар”яненко, С. Паньківський, К. Рубчакова, Л. Курбас, Л. Хуторна, О. Корольчук, А. Бучма, В. Василько, О. Сердюк, Н. Ужвій…

Наш земляк – талановитий прозаїк. Ним написаний цикл оповідань про тих українців – емігрантів, які за кордоном навіки забувають, хто вони і звідки /”Померлі душечки. Записки одчайдушного”./.

Роман з козацьких часів “Пригоди молодого лицаря” виданий в 1937 році був популярним серед читачів.

Чимало Черкасенко прислужився історії культури. народного мистецтва, виступаючи з грунтовними полемічними статтями.

Він був популяризатором науково – технічних досягнень серед населення. Його драматургія. ще за життя дістала високу оцінку М. Вороного. С. Русової, М. Комарова, П. Тичини, М. Рильського, М. Грінченка.

Сучасні біографи письменника С. Мишанич, Л. Барабан, Т. Жицька, майже завершили його життєпис. Однак “білими плямами ” в його біографії залишаються роки першого періоду життя і навчання в Новобузькій учительській семінарії, себто початок його літературної діяльності, мету якої він висловив в ранньому вірші “Батьківська бандура” <-

М. Садовський М. Заньковецька

… Дитинство його проходило на широких, з поодинокими хатками вулицях, наповнених рідкого пилу, який обпікав босі ноги влітку. Добре копирснувши його, можна було підняти куряву, яка довго не всідалася. По закуреній траві добігали до ставка, з рожевуватою водою. Разом з такими ж босоногими однолітками, цілили в великих зелених жаб, а то і в бабиного селезня, який мав необережність близько підпливти до берега.

В старому батьківському яблуневому саду можна було не тільки сховатись, а й заблукати. Тут, на межі, не рідко спалахували справжні драми, коли батько виганяв сусідську худобу, разом з підпасичем, ласим до великих і пахучих яблук.

Найбільше хвилювало поле… Тільки відійдеш від містечка і навкруги рівна далечінь, наповнена таємницями. Зрідка її порушували поодинокі дерева та мовчазні кургани, які невідомо звідки виникли і згубились в цьому забутому краї.

Зими холодні і сніжні, з завірюхами і заметами. Вранці по таких заметах можна було легко забратись на дах хати і поринути вниз – в пухкий сніг.

Ще до школи, яка упорядковувала думки про світ, прийшло розуміння плинності життя. Розрада настала вже в семінарії, коли відкрив світ мистецтв. Найбільше хвилював театр, адже в містечку було кілька театральних колективів Один був створений силами семінаристів та найбільшим став колектив, який виступав в літньому театрі, що збирав до п’ятисот глядачів і не потребував спеціального приміщення.

Ім’я письменника Спиридона Черкасенка, творчість якого пов’язана з Донеччиною, на десятки років випало з історії літературного процесу в Україні. Його, як і багатьох інших відомих письменників, було зараховано до “ворожого” стану.

Перебуваючи на Донбасі, Черкасенко активно включився у літературний процес, виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями і драматичними творами в українських журналах “Літературно-науковий вісник”, “Нова громада”, в альманах “Перша ластівка”, “Терновий вінок”.

Як публіцист він описує численні факти соціального і національного антагонізму в тогочасному суспільстві. Деякий час Спиридон Черкасенко працював в Ужгороді в місцевому театрі разом з Миколою Садовським. Але в 1932 році за активне співробітництво з українською діаспорою поет під тиском влади змушений був покинути місто над Ужем і виїхати до Праги.

За кордоном Спиридон Черкасенко продовжував літературну діяльність, видавши протягом 1919-1921 років три томи “Творів”. У кінці 20-х років він написав кілька драматичних творів: віршовану трагедію “Коли народ мовчить” та історичну драму “Северин Наливайко”.

Відтворюючи літературний процес тих часів, слід відзначити, що творчість Спиридона Черкасенка не відразу оцінювалась як ворожа. І більше того, у трудових школах діти навчалися за складеною ним читанкою. А пісні на поезії Черкасенка “Тихо над річкою”, “Ой, чого ти, дубе” не виходили з репертуарів українських співаків та хорових капел.

Помітне місце у творчості Спиридона Черкасенка займала тема шахтарської праці. В селищі Лідіївка на Донбасі, де він працював учителем у школі, познайомився з простими шахтарями, праця яких була надзвичайно важка і небезпечна. Оповідання Черкасенка розповідають переважно про шахтарське життя і показують, що його він добре знав і вмів вибрати типові постаті.