“Зачарована Десна” Олександра Довженка – твір, що хвилює і, як кажуть, бере за душу своєю чистотою, ніжними та яскравими барвами дитинства, мінливої прекрасної природи, красою самого життя людського. Ця повість майже в усьому автобіографічна. Письменник зображує власне дитинство. Як прекрасно, як яскраво змальовує він його, як по-дитячому звучать слова малого Сашка! Насправді, протягом усього життя О. Довженко зміг зберегти у своїй душі дитячу чистоту і чесність… У “Зачарованій Десні” знаходимо все, що було характерним для життя
українців, усе, що є для нашого народу вартісним: природа, праця у полі, родина і, звичайно, народні вірування, звичаї, народна творчість. У творі дуже реалістично зображено одвічне поєднання в душі українців християнської віри та прадавніх, ще язичницьких вірувань у нечисту силу, духів природи, мавок, русалок, домовиків. “Домовик… жив у нас в комині і в трубі. Голосу не подавав ніколи і схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух”, – розповідає Сашко у “Зачаровані Десні”. Природа, сповнена невідомих духів, мавок, водяників, лісовиків, виступає у творі, як і в житті чуйного замріяного
хлопця, окремою істотою – із власною душею, характером. Природа здатна до спілкування з людиною, і малий Сашко твердо це знає. Цікаво, як в уяві хлопчика поєднується справжнє і вигадане, створюючи незабутню панораму дитячих вражень і спогадів. Надзвичайна спостережливість, здатність до сприйняття, розуміння навколишнього, любов до усього світу сповнює серце головного персонажа. Найяскравіший епізод чистого дитячого мрійництва (зауважмо, не хитрування, не приховування чи спотворення правди, але казкового мрійництва) – історія з левом. Романтична душа Сашка, схвильована картинами природи, її таємничістю та загадковістю, входить у резонанс із навколишнім світом: навіть бачить, як на березі з’являється лев. Майстерно зображені у творі батьки Сашка, дід Семен, прадід Тарас, прабабуся Марусина… Навіть рука не піднімається написати “образи батьків, образ діда…” – хіба це образи? Це живі люди, що дивляться на нас мудрими світлими очима зі сторінок Довженкової повісті: “Голос у нього був добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро”. Мені здається, що в образах батьків, діда, прадіда малого Сашка втілені не лише реальні родичі письменника, а й певне сонячне і просте до геніальності узагальнення, образ народної мудрості, чистоти і щирості простої людини. Є в цих образах і щось фольклорне, навіяне народними думами та піснями… Взагалі у творі “Зачарована Десна” я помітив багато фольклорних мотивів… Певно, це не стільки мотиви літературного твору, скільки мотиви самого життя народного, майстерно передані автором. Олександр Довженко дуже мудро писав про свій світогляд: “Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге і святе моє сучасне?” Прекрасна романтична повість О. Довженка “Зачарована Десна” цінна і близька читачеві також тим, що вона увібрала в себе весь зв’язок поколінь – без пафосу, без непотрібних акцентів – ми ясно бачимо перед собою покоління простих трудящих людей, що народжуються і помирають на своїй землі, змінюючи один одного, живучи в гармонії зі світом, природою, самим плином життя. Корінням своїм сягаючи далеких-далеких часів, змінюють одне одного покоління українського народу, зігріті сонцем, оповиті запахами степових трав та землі, рипінням чумацьких возів та плюскотом води… Розуміння цієї простої, на перший погляд, істини схоже на прозріння… Мені здається, у сучасну епоху глобалізації суспільства, в епоху певної національної та історичної амнезії, нам слід більше звертатися до таких творів, як “Зачарована Десна” О. Довженка: в жодному разі не для того, щоб згадати про минуле України, про зв’язок поколінь, про свій родовід, але для того, щоб відчути все це!..
