Чанг – центральний персонаж оповідання І. А. Буніна “Сни Чанга” (1916), пес, щеням куплений у першого господаря-китайця другим, і головним, господарем – капітаном. Дійсність інтерпретується Ч. відповідно до умовно “собачим” сприйняттям життєвої драми капітана з його теорією “двох правд”, постійно змінювали один одного: “перша – та, що життя невимовно прекрасне, а інша, що життя мислима лише для божевільних”. Прихильність то однієї, то іншої “правді” знаменує злети і падіння долі капітана. Час деформувалося в сприйнятті
Ч., сни якого зберігають події минулого, а дійсність – невиразне алкогольне сьогодення. Минуле – там, де Ч., “рудий кобелек, який мав у собі щось лисяче і вовче з густим жорстким хутром навколо шиї, суворо і розумно водив чорними очима за високою залізної стіни пароплавного боки і сторчма тримав вуха”, а капітан був переможно молодий, красивий і щасливий.
Це минуле належить прекрасної правді сновидінь. Там капітан тріумфував над морською стихією, жахливої, грізної, але влада його підкоряється. Там панував лад і порядок, а на сніданок покладався кави (для Ч. – солодке молоко з хлібом). У
поганий, злий правді цього немає моря, є суша, безлад і нескінченне пияцтво, в якому існують два опустилися старого – людина і собака (капітану немає і сорока, псові – шість років). Ч., як і його господар, з яким він синхронно, в прискореному темпі пропалює безглузду життя, стає гірким п’яницею. У Ч. немає вибору – з волі автора він не тільки сприймає світ через призму життя капітана, але і віддано і обурення живе відповідно до її ритмом та укладом. Після смерті капітана Ч. не тільки не гине, але несподівано знаходить третій господаря – художника, з яким осиротілого пса пов’язує туга за померлим. У снах, не підвладних смерті, він як і раніше разом з капітаном, – в тому світі, який відзначений третьою, істинної правдою, а яка вона – “про те знає той, останній Господар, до якого вже скоро повинен повернутися і Чанг”.
