Центральний пам’ятник Куликовського циклу “Сказання про Мамаєве побоїще”

СКАЗАННЯ Про Мамаєве побоїще – Центральний пам’ятник Куликовського циклу (див. Задонщина). З усіх творів циклу С. – найдетальніший, сюжетно захоплюючий розповідь про битву на Куликовому полі в 1380 р. С. повідомляє цілий ряд подробиць про Куликовській битві, не зафіксованих іншими джерелами. Наприклад, тільки в С. докладно розказано про дії Засадного полку серпуховского князя Володимира Андрійовича, які вирішили результат бою на користь великого князя московського Дмитра Івановича Донського, тільки в С. повідомляється про паломництво

Дмитра Донського у Троїцький монастир і про благословення Дмитра Сергієм і т. д. Сказання дійшло до нас у великій кількості списків. Всі вони діляться на 8 ред., Які, у свою чергу, поділяються на цілий ряд варіантів. Найбільш близька до початкового тексту С. Основна ред. (Найраніший список її датується 2-й чв. XVI ст.). Наступна за старшинством редакція – Літописна (вона входить до складу Вологодско-Пермської літописи). До старших редакціям С. відносяться: Кіпріановская (входить до складу Літопису Никонівському) і Поширена. Пізні редакції виникли в XVII ст.

Основна ред. представлена найбільшою кількістю варіантів.

Серед них виділяється Друкований варіант (названий так тому, що за одним із списків цього варіанту С. було вперше видано в XIX ст.), Що відрізняється великою кількістю вставок з “Задонщини”.

У літописній ред. С. текст послідовно перероблений у розлогій літописної повісті про Мамаєвому побоїще. Ця редакція датується кін. XV – поч. XVI ст.: Часом складання Вологодско-Пермської літописі. Кіпріановская ред. С. була створена між 1526-1530 рр.. митрополитом Данилом, упорядником Никонівському літописі. У ній підкреслюється велика роль митрополита Кипріяна, яку він нібито зіграв у подіях 1380 Ця ред. С. носить особливо яскраво виражений церковно-релігійний характер. У деяких деталях і подробицях історичного характеру Кіпріановская ред. подає відомості, про які в інших пам’ятках Куликівського циклу не йдеться. Мабуть, митрополит Данило використовував і не дійшли до нас джерела, пов’язані з Куликівської битвою.

Поширена ред. С., що видно вже з її назви, відрізняється від інших редакцій наявністю в ній нових епізодів і розповсюдженням за рахунок будь-якого роду подробиць епізодів, загальних для всіх редакцій. Найсуттєвіші додавання цієї редакції – докладна розповідь з низкою епічно-фантастичних подробиць про посольство до Мамаю від великого князя московського посла Захарія Тютчева (до Основного ред. Лише повідомляється про це посольстві) і розповідь про надсилання на Куликове поле в допомогу Дмитру Івановичу новгородського війська ( питання про участь новгородців в події 1380 р. залишається відкритим – новгородські джерела про такої допомоги нічого не повідомляють). Мабуть, ці розповіді Поширеною ред. сходять до усних епічним переказами.

У С. є три явних анахронізму: 1. Литовський князь, союзник Мамая, на покликаний Ольгердом, насправді ж союзником Мамая був син Ольгерда Ягайло (Ольгерд помер за два роки до Куликовської битви). 2. За С. учасником події 1380 р. виступає митрополит Кипріян, якого в той час у Москві не було. 3. У С. Дмитро молиться перед іконою Володимирської Богоматері. У дійсності ікона була перенесена з Володимира до Москви в 1395 р. Ці анахронізми, так само як наявність легендарних епізодів у творі, є аргументами тих дослідників, які датують С. часом від 2-й пол. XV до сер. XVI ст. Безперечно, що С. було створено не пізніше кінця XV ст.: Кін. XV – поч. XVI ст. датується час складання Вологодско-Пермської літопису, в яку була включена Літописна ред. С., що представляє собою вже переробку Основний ред. У відомостях С., не зафіксованих іншими джерелами, можна бачити відображення таких реальних даних які залишилися цим джерелам невідомі, і вони можуть свідчити не про пізній характер твору, а про те, що С. виникло в близьке до описаних в ньому подій час. Як не парадоксально, але про це свідчать і анахронізми пам’ятника. Всі вони за часом близькі до 1380 і тісно переплетені з усім що відбувалося в цьому році. До 1380 р. Ольгерд кілька разів робив спроби захопити Москву, і ім’я цього литовського князя в Москві сприймалося як ім’я постійного ворога. Кипріан формально в 1380 р. був митрополитом московським і всієї Русі. У Кипріяна з Дмитром Донським були складні відносини, які доходили до прямої дій, але з вокняжением сина Дмитра Василя в 1389 р., відносини московського князя з Кіпріану прийняли самий сприятливий характер. Ікона Володимирської Богоматері з 1395 р. стала невід’ємною приналежністю Москви. Якби С. складалося через тривалий проміжок часу після події, то автор звертався б до письмових джерел, в яких рік смерті Ольгерда, обставин митрополитства Кипріяна, час перенесення ікони Богоматері з Володимира до Москви були історично точно зафіксовані й докладно описані. Якщо ж твір писався з пам’яті, за усними свідченнями очевидців, то поєднання перерахованих фактів могло відбутися тільки не в дуже віддалене від них час. У 1408 р емір Едигей, який об’єднав більшу частину Орди організував военниі похід на Москву. Після Едігеева навали (Москву йому взяти не вдалося але її околиці він сильно розорив) питання про взаємини з Ордою, про ординської небезпеки, про необхідність активного протистояння Орді знову гостро постає в суспільному і політичному житті Русі. У цей час і в ближаишей до нього роки мав посилитися інтерес до недавнього минулого коли московський князь об’єднавши сили інших князівств завдав поразки ординцям. Можливо що в ближаишей роки після Едігеева навали і було написано С. – в 1-ї чв. XV ст. коли ще свіжі були в пам’яті події 1380 р. і залишалися в живих багато учасників цих подій.

Вже в первісному тексті С. автором були зроблені запозичення з “Задонщини” окремих образів і навіть уривків тексту. Укладачі наступних редакцій твору вдруге зверталися до “Задонщині”, запозичуючи з неї нові поетичні пасажі (Друкований варіант Основний ред.)

Героїчний характер битви, зображеної в С. обумовив звернення його автора до усних переказів та легенд про Мамаєвому побоїще. Багато епізоди С., по самій суті своїй носять епічний характер, хоча в них і слід бачити епічне осмислення дійсних фактів. Вплив усної народної поезії на С можна знайти й у використанні його автором окремих образотворчих засобів висхідних до прийомів усної народної творчості (битва – бенкет, ворогів побивають як траву косять, воїни – соколи і т. д.). Але в С. всі ці словосполучення і форми постають у тісному переплетенні з прийомами книжкової риторики як єдиний цілісний поетичний образ. Ряд усно епічних за своїм характером епізодів переданий в С. у книжково риторичної манері. У тісному поєднанні в межах єдиної поетичної фрази усно епічних за своїм характером оборотів з книжково-риторичними образами і словосполученнями полягає стилістична своєрідність С.

С. і як літературний пам’ятник, і як самий грунтовна розповідь про Куликовській битві користувалося великою популярністю у середньовічних читачів. Воно вплинуло на цілий ряд давньоруських літературних пам’яток “Казанську історію”, “Інше сказання”, поетичну “Повість про Азовське облоговому сидінні” та інші, знайшло відображення в усній народній творчості (билина “Ілля Муромець і Мамай” казка “Про Мамая безбожного” ). До нас дійшло 9 рукописів С. зі слайдами, що також свідчить про велику популярність цього твору в Стародавній Русі.

Куликовська битва привертала до себе увагу письменників поетів, художників і в XVIII, і в XIX, і в XX сторіччях.

Основним джерелом відомостей про події 1380 р було С. Тому крім безпосереднього існування С. як давньоруського літературного пам’ятника, воно в переломленому вигляді знаходило відображення і в драматичних, і в прозових, і у віршованих творах нового часу, і в образотворчому мистецтві. Першим літературним твором такого роду слід вважати трагедію М. В. Ломоносова “Таміра і Селім” (1750), останніми численні повісті й романи про Куликовській битві про Дмитра Донському що з’явилися в 1980-і рр.. у зв’язку з 600 річним ювілеєм Куликівського битви.