Бєлінський – основоположник російської естетики й літературної критики
Художня література для нього – одна з форм суспільної самосвідомості, діючий засіб морального й эстетического виховання. Мистецтво Бєлінський постійно зв’язував із сучасністю, із завданнями боротьби проти несправедливих суспільних відносин. Він писав: “Віднімати в мистецтва право служити суспільним інтересам – значить не піднімати, а принижувати його, тому що це значить – позбавляти його самої живої сили, тобто думки”.
Теоретичні судження Бєлінського по багатьом питанням і сьогодні не втратили живого актуального значення.
В Літературі й літературній критиці 20-30-х років поняття національність і народності часто вживалися як синоніми. Навіть у статтях про Пушкіна Бєлінський не завжди диференціював ці поняття. Довгий час критик думав, що “росіянин поет може себе показати істинно національним поетом, тільки зображуючи у своїх добутках життя утворених станів…”, що для звання великого поета мало вміння “схоплювати різкі відтінки тільки грубого простонародного життя…”. Однак у другій половині 40-х років Бєлінський багато в чому уточнює свою позицію. Захищаючи принципи “натуральної школи”, він доходить висновку, що насамперед у народі, у селянстві відбиваються кращі національні риси. Тому він уважав безсумнівним достоїнством “натуральної школи” те, що “від вищих ідеалів людської природи й життя вона звернулася до так званій “юрби”, винятково обрала неї своїм героєм…”, що й дозволило літературі стати “цілком национальною, русскою, оригинальною й самобитною…”.
У системі эстетических поглядів Бєлінського важливе місце займає принцип історизму. Він полягає в розкритті багатогранних зв’язків літератури з життям, що, як писав Бєлінський, “завжди вище мистецтва, тому що мистецтво є тільки один з незліченних проявів життя”. От чому в критичних статтях 40-х років Бєлінський прагнув розглядати проблематику художніх творів у соціальному плані, виявляти в літературі відбиття суспільних протиріч епохи, судити літературу життям, а життя – літературою
Послідовно борючись із теорією “мистецтво для мистецтва”, Бєлінський разом з тим рішуче наполягав на визнанні специфічних особливостей літератури. Мистецтво здатне виконати свою найважливішу суспільну роль тільки при тій неодмінній умові, що воно є саме мистецтвом, а не набором фраз. Самий значний або актуальний зміст ще не робить добутку художнім: “… Якими би прекрасними думками не був наповнений вірш, як би ні сильно озивалося воно сучасними питаннями, але якщо в ньому немає поезії – у ньому не може бути ні прекрасних думок і ніяких питань”. Бєлінський постійно відстоював думку про нерозривний, діалектичний зв’язок змісту й форми: “Ідея з формою повинна бути органічно слиянна, як душу з тілом, так що знищити форму значить знищити ідею, і навпаки”. Положення про змістовність художньої форми є одним з найважливіших завоювань естетики Бєлінського
З тих же діалектичних позицій розглядав критик і проблему типового, котру він назвав “одним з основних законів Творчості “. “Потрібно,- писав Бєлінський,- щоб особа, будучи вираженням цілого особливого миру осіб, було в той же час і одна особа, ціле, індивідуальне. Тільки при цьому умові, тільки чрез примирення цих протилежностей і може воно бути типовою особою”. Критик прагнув насамперед усвідомити пафос художнього твору, зрозуміти його внутрішню структуру, розібратися в його внутрішньому світі. Створенню передової естетики сприяв дивний універсалізм Бєлінського, що щасливо з’єднало в собі й критика, і теоретика, і історика літератури. Величезний моральний авторитет Бєлінського, визнаний його сучасниками й залишається непорушним для нас, грунтувався на твердості його переконань і кристальної чесності. Ніякі “побічні” міркування не могли змусити його змінити або зм’якшити точку зору. Для нього не існувало в літературі “табеля про ранги”. Винятково високо цінував він значення Гоголя в історії російської літератури. Але й улюбленому письменникові критик не міг простити ідейних оман. Так само виховував Бєлінський і молоді письменники. Захоплено зустрів він перший роман Достоєвського “Бідні люди”, але настільки ж прямо висловив своє негативне відношення до тієї ідейної нечіткості, що виявилася в наступних добутках талановитого письменника
Велико Критична майстерність Бєлінського. Він використав всілякі жанри: статті оглядов і проблемні, створював блискучі памфлети, прибігав до засобів іронії й пародії. Мова Бєлінськ-критика стала одним з факторів подальшого розвитку публіцистичного стилю в російській літературній мові
(2 votes, average: 2.50 out of 5)