Е. А. Баратинський один зі значних поетів пушкінського періоду

У цілому його творчість більше відповідає тенденціям розвитку російської поезії 30-х років, чим 20-х, хоча Баратинський брав участь у літературному русі й попередньому періоді. Бєлінський писав: “Ліричний поет нашого часу більше сумує й скаржиться, ніж захоплюється й радується, більше запитує й досліджує, ніж беззвітно захоплюється… Думка – от предмет його натхнення”. Ці слова визначають характер поетичної оригінальності Баратинського, що саме й полягала в тім, що він, по точному визначенню Пушкіна, мислив у своїх віршах. Дуже показова

щодо цього пряма полеміка Баратинського з Батюшковим і Жуковським. Їхній принцип поетичної діяльності виражений в афоризмі: “Живи, як пишеш, і пиши, як живеш”. Для Баратинського цього вже мало. У посланні “Богдановичеві” (1824) він висуває своє розуміння завдання, що коштує перед ним: “Що мислю, то пишу”.

Баратинський залучив увагу сучасників насамперед оригінальною розробкою жанру елегії, що відрізнялася в нього глибокою щирістю й психологізмом. У самий суб’єктивний вид поезії він вніс великий філософський зміст. Його ліричний герой повний сумнівів, непевності в собі. Це надає його світовідчуванню

трагічний характер. Аналіз роздвоєності, внутрішньої суперечливості натури людини, зіткнення в його душі добра й зла в першу чергу привертає увагу поета. Він не стільки описує щиросердечний стан героя, скільки прагне пояснити його. Це ж ставиться й до його любовної лірики, у якій намечаются драматичні зіткнення психологічного плану, як, наприклад, у відомому “Переконуванні” (“Не спокушай мене без нестатку…”, 1821), покладеному на музику М. И. Глинкою

У лірику Баратинського уже намітився той “діалог” між героєм і героїнею, що згодом буде глибоко розроблений Тютчевим. Безсумнівну роль зіграв Баратинський і в розвитку російської романтичної поеми. Його перший досвід у цьому жанрі (“Эда”) певною мірою відрізнявся від творчого досвіду Пушкіна. Баратинський підкреслював щоденність події, покладеного в основу сюжету його поеми, простоту характерів, відсутність екзотики в описах. Проте повністю піти від романтичних традицій і, зокрема, від традицій Пушкіна йому не вдалося

Близькість літературних позицій Пушкіна і Баратинського виразилася в тім, що обоє поета в 1828 р. спільно випустили книгу “Дві повісті у віршах”, куди ввійшли пушкінська поема ” Граф Нулин ” і “Бал” Баратинського. Як у цієї, так і в наступній поемі “Циганка” (рання назва – “Наложниця”, 1831-1832) Баратинський переносить дію в московське дворянське суспільство, критикуючи його за лицемірну мораль. Герої поем – люди бурхливих, неудержних страстей, які в остаточному підсумку їх і гублять. Слід зазначити, що творчі відкриття Пушкін-реаліста, що виразилися в “Євгенії Онєгіні”, не були повною мірою сприйняті Баратинським. Його герої але стільки обумовлені средою, скільки протипоставлені їй. У цих поемах Баратинський додержувався загальних принципів романтичного мистецтва. Побутові деталі (і навіть натуралістичні подробиці), що зустрічаються в поемах, не свідчать про реалістичні тенденції в його Творчості. Романтики могли звертатися й до зображення побуту, але він сприймався як щось низьким, конфронтуючим героям, ніяк не пояснюючи й не визначаючи їхніх характерів. Це був усього лише контрастне тло. Не випадково сам Баратинський назвав “Циганку” (“Наложницю”) “поемою ультраромантичної”. Однак – пильний інтерес автора до складного, внутрішньо суперечливої психології його героїв, розкриття подвійності людських почуттів, діалектичної боротьби “добра” і “зла” у їхніх характерах намічають шляхи до психологічного реалізму

В 30-і роки підсилюються філософські мотиви в лірику Баратинського, що зближало його із творчістю поетів-“любомудрів”. Німецький філософ Шеллинг, на який постійно орієнтувалися “любомудри”, висував положення про єдність миру, про споріднення життя людини й природи. Цими ідеями був захоплений і пізній Баратинський, що чітко виразилося в його відомому вірші “На смерть Гете ” (1832):

“Була йому зоряна книга ясна, И с їм говорила морська хвиля”.

Романтики не просто прилучалися до природи, вони прагнули як би “злитися” з нею, поринути в її внутрішнє життя. Баратинський одним з перших передавав у своїх віршах відчуття таємничого зв’язку людської душі із природою. Його опис водоспаду, наприклад, явно відштовхується від знаменитого вірша Державіна “Водоспад”. Державін піднесений блиском, блискотінням водоспаду, він порівнює його з алмазною горою, жемчугом. сріблом. Баратинський же, відмовляючись від яскравих, мальовничих, барвистих порівнянь і епітетів, насамперед вслухується в таємне мовлення шумливого потоку:

Як зачарований коштую Над димної бездною твоею И, думає, серцем розумію Мовлення бездієслівну твою… (“Шуми, шуми із крутої вершини…”, 1827)

Для характеристики світорозуміння Баратинського 30-х років дуже важливо його вірш “Останній поет” (“Століття прямує своїм шляхом залізним…”, 1835), у якому чітко виражене типове для поета-романтика неприйняття ідей освіти: вони ведуть до промислового прогресу, але вбивають духовність і поезію, руйнують гармонійну цілісність людини. Вірш це викликало різку критику Бєлінського, що вважав, що Баратинський не зрозумів вимог свого часу й тим самим захищав консервативні ідеї. Необхідно враховувати все-таки, що Баратинський одним з перших торкнув питання про протиріччя між прогресом цивілізації й духовним зубожінням людини при капіталізмі. У цьому конфлікті поет відчув трагічну сторону, придя до висновку про непотрібність поезії для поколінь, які “.промисловим турботам віддані…” . Образ залізного віку використав ще Батюшков в “Баченні на берегах Лети” (1809), але він ще не надавав йому узагальнено-філософського звучання. Трагічного ж передчуття Баратинського про долі мистецтва, культури, його думки про положення поезії в “залізному” світі будуть підхоплені іншими російськими поетами XIX-XX століть. В 1828 р. Баратинський написав прекрасний вірш:

Мій дарунок убогий, і голос мій не голосний, Але я живу, і на землі моє Кому-небудь люб’язне буття: Його знайде далекий мої нащадок У моїх віршах; як знати душу моя Виявиться з душею його в сношеньи, И як знайшов я друга в поколенья, Читача знайду в потомстві я

Передчуття не обдурило поета. Творчість Баратинського є однієї з яскравих сторінок в історії російської поезії. За словами Бєлінського, “із всіх російських поетів, що з’явилися разом з Пушкіним, перше місце, безперечно, належить Баратинському. Ідеї й образи Баратинського, його творчий досвід не пройшли безвісти навіть для Пушкіна, що високо цінував талант свого сучасника, і для поетів наступних поколінь – Лермонтова, Тютчева, Блоку, Брюсова, а в радянський період – Н. Заболоцкого, Л. Мартинова, Е. Винокурова й др.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Е. А. Баратинський один зі значних поетів пушкінського періоду

Categories: Нові твори

Links