БРАВНІНГ, Роберт
(1812 – 1889)
БРАВНІНГ, Роберт (Browning, Robert – 7.05.1812, Кембервелл, передмістя Лондона – 12.12.1889, Венеція) – англійський поет вікторіанської доби. У загальному контексті літературного процесу XIX ст. творчість Бравнінга є перехідним естетичним явищем на шляху від романтизму до реалізму; творчий метод Бравнінга сформувався під значним впливом романтичної поезії (П. Б. Шеллі, Д. Н. Г. Байрон) і водночас у ньому виразно простежуються риси, характерні для поетики реалістичного роману (Ч. Діккенс, О. де Бальзак).
Майбутній поет був першою дитиною
Освіту
У творчості Бравнінг розрізняють три періоди: перший – з 1833 по 1846, другий (“італійський”) – з 1545 по 1861, третій – з 1861 по 1889 pp.
Літературною творчістю Бравнінга захопився під впливом П. Б. Шеллі, життя та творчість якого, дo того ж, стали джерелом атеїстичних поглядів молодого поета. У 1833 р. Бравнінг анонімно опублікував поему “Поліна: фрагмент сповіді” (“Pauline: A Fragment of a Confession”). Наступного року поет відвідав Росію, а в 1838 р. здійснив свою першу подорож до Італії. У ранній творчості Бравнінга домінує інтерес до образу героїчної особистості і подвигу – риси, характерні для багатьох тогочасних епігонів романтизму. То ж перші кроки Бравнінга на літературній ниві не привертали значної уваги – аж до публікації поеми “Парацельс”(“Paracelsus”, 1835), герой якої, вчений Парацельс, прагне до знань і знаходить сенс життя в служінні людям.
Серед ранніх творів Бравнінга вирізняється поема “Сорделло” (“Sordello”, 1840), сюжет якої розгортається на тлі тривожних подій, що відбувалися на теренах південної Європи у XIII ст. Цей твір Бравнінга справив значний вплив на формування концепції епічної поеми “Cantos”, що належить перу Е. Паунда, одного з найбільших революціонерів у поезії XX ст. Утім, ставлення сучасників до “Сорделло” виявилося вкрай ворожим – критики одностайно визнали поему надто незрозумілою і складною, відтак це фіаско понад двадцять років затьмарювало поетичну репутацію Бравнінга.
Упродовж 1837-1846 pp. Бравнінг познайомився з Т. Карлайлом, Ч. Діккенсом, А. Теннісоном та іншими корифеями тогочасної англійської літератури. У цей період він також пробував писати віршовані драми для великої сцени. Зокрема, проблемі морального ідеалу присвячена поетична п’єса “Піппа проходить” (“Pippa passes”, 1841), у якій носієм гуманістичних ідей виступає молода ткаля, наївна і простакувата Піппа. Мандруючи містами рідної Італії, вона співчутливо спостерігає за життям своїх співвітчизників.
Бравнінг став відомим у літературних колах після виходу в світ його поетичних збірок “Драматична лірика” (“Dramatic Lyrics”, 1842), “Драматичні поеми”(“Dramatic Romances and Lyrics”, 1845).
У вересні 1846 p. Бравнінг одружився з поетесою Елізабет Баррет (1806-1861) й оселився разом із нею у Флоренції. Протягом наступних 15 років він писав порівняно мало. У 1861 р. Елізабет померла, і поет разом зі своїм сином Робертом Барретом Бравнінгом (1849-1912) повернувся у Лондон. Тут Бравнінг створив свій найбільший твір – роман у віршах “Перстень і книга” (“The Ring and the Book”, 1869), сюжет якого грунтується на реальному факті і розповідає про влаштований 1698 року у Римі судовий процес над графом Гвідо, який з корисливих міркувань скоїв убивство. У цьому творі Бравнінг зарекомендував себе витонченим майстром психологічного аналізу. Книга містить десять віршованих розповідей, у яких ідеться про той самий злочин, але під різним кутом зору. Бравнінг зробив поезію суперницею прози, і саме тому часто вживав у своєму тексті фразеологізми та ідіоми, поширені у поточному мовленні. Іншою особливістю його творчої манери було те, що поет нерідко викладав свої ідеї настільки стисло й економно, що багато читачів навіть не могли збагнути, що ж він має на увазі.
Упродовж 50-60 pp. репутація Бравнінга почала зміцнюватися. У 1855 р. вийшов друком шедевр його зрілої творчості – “Чоловіки і жінки” (“Men and Women”). Опублікувавши книги “Дійові особи”(“DramatisPersonae”, 1864)та “Перстень і книга” (1869), Бравнінг повернувся на літературну авансцену. Починаючи з 1866 p., після смерті батька, Бравнінг жив разом зі своєю сестрою, здебільшого проводячи кілька місяців у Лондоні, а решту часу перебуваючи за містом або за кордоном. У 70-х pp. XIX ст. Бравнінг опублікував кілька своїх творів, зокрема, драматичну поему “Записки заїжджого двору” (“The Inn Album”, 1875), герої якої – дві пари закоханих – обмінюються посланнями, використовуючи для цього книгу запису постояльців у заїжджому дворі. Приблизно у той самий час він також завершив переклад Есхілового “Агамемнона”.
Чимало творів Бравнінг грунтуються на відомих літературних сюжетах, мотивах і образах. Поета надихала творчість Й. В. Гете і В. Шекспіра, Д. Н. Г. Байрона і П. Б. Шеллі; одна з його останніх поем – “Фіфіна на ярмарку” (“Fifme at the Fair”, 1872) – є художнім переосмисленням історії походеньок Дон Жуана.
Бравнінг помер 12 грудня 1889 року у Венеції, в будинку свого сина. І хоча сам поет заповідав поховати своє тіло у Флоренції, проте з різних причин це виявилося неможливим, відтак домовину з небіжчиком перевезли в Англію і поховали в Куточку поетів Вестмінстерського абатства.
Г. Безкоровайний
(1 votes, average: 5.00 out of 5)