МУЗІЛЬ, Роберт

(1880 – 1942)

МУЗІЛЬ, Роберт (Musil, Robert – 06.11.1880, Клагенфурт – 15.04.1942, Женева) – австрійський письменник.

Разом із Г. Гессе і Т. Манном Музіль є творцем “роману культури”, письменником, чия заслуга в тому, що австрійська література XX сторіччя стала помітним духовним явищем. Належав до роду, в якому було багато офіцерів, чиновників та вчених (його батько за наукові заслуги отримав дворянський титул). Музіль мав стати офіцером, навчався у закритому військовому закладі, але потім надав перевагу машинобудуванню (Вища технічна школа в

1898- 1901 pp.). У 1902-1903 pp. – асистент у Вищій технічній школі Штутгарта. З 1903 p. Музіль грунтовно займався філософією, переважно логікою й експериментальною психологією, а також фізикою та математикою в Берліні (1908 p.- захист дисертації, присвяченої Е. Маху). У 1911-1914 pp. працював бібліотекарем у Вищій технічній школі Відня, у 1914 р. – редактором “Нойе Рундшау”, під час війни перебував на італійському фронті (Музіль дослужився до капітана). У 1918-1919 pp. працював у військовому міністерстві, після 1922 р. – “вільний художник”. 1923 р. отримав (разом з В. Леманом) премію Клейста. Наприкінці 20-х – поч. 30-х pp. Музіль – популярний

театральний критик у Берліні та Відні. 1938 р. емігрував через Італію у Швейцарію, де 1942 р. помер від крововиливу в мозок.

Початок літературної діяльності Музіля характеризується зацікавленням найрізноманітнішими філософськими та художніми ідеями: Р. В. Емерсон, Г. Флобер, німецькі романтики, російська реалістична література, М. Метерлінк. Г. Ібсен, Ф. Ніцше, Мах та ін. Перші прозаїчні спроби – свідоцтво данини літературним традиціям, моді і навіть “всеїдності”. Це передусім віденський імпресіонізм (П. Альтенберг, г. Бар, А. Шніцлер, Р. Шаукаль), загалом вся атмосфера німецького модерну. Молодий письменник ховається за машкарою “мсьє вівісектора”, пафос цього періоду – у “розщепленні”, “розчленуванні” власної душі, у пильній увазі до найменших душевних порухів. Це була й реакція на граничну соціологізацію літератури з боку натуралістів, і слідування власному художньому методові, що саме формувався.

Над першим своїм значним твором – романом “Сум’яття вихованця Терлеса” (“Die Ver-wirrungen des Zoglings Torlefl”, опубл. 1906: 1965 – екранізація) Музіль працював з невеликими перервами впродовж 1903-1905 pp. Тут він намагається проаналізувати “інтелектуальні стани”, взаємозв’язок моралі й інтелекту, прослідкувати становлення особистості, котра потрапила певною мірою в екстремальну ситуацію, що пригнічує, а то й спотворює її в середовищі закритого навчального закладу, – тема досить популярна у літературі того часу (можна назвати “Урок гімнастики” Р. М. Рільке, “Під колесами” Г. Гессе та ін.). Усе, що коїться довкола головного героя – підлітка Терлеса, – “бентежить” його, змушує сприймати людей і події як щось “двозначне”, що загрожує будь-якої хвилини вирватися з-під влади конвенційних слів і понять. Це події довкола Базіні, одного з однокласників Терлеса, пробудження чуттєвості, що набуло, через підлітковий конформізм персонажа, патологічних форм, а також ідеї фізико-математичного плану, пов’язані з ірраціональними числами та нескінченністю простору. Свідомість Терлеса цікава ще й тим, що це свідомість, вочевидь, початкуючого митця в її специфічній формі, коли поза “вівісектора душі” не витримує випробування й відчувається як щось соромітне. Влучні характеристики тимчасових “соратників” Терлеса – Райтинга і Байнеберга, в образах яких Музіль хотів показати “майбутніх диктаторів у зародку”.

Приблизно наприкінці 1904 р. у щоденниках письменника з’являються записи “Попередніх нотаток до роману” – перший спогад про знаменитий твір “Людина без властивостей”. Цей начерк за духом і схемою ще близький до “Сум’яття” , але тут вже з’являються персонажі – прообрази майбутніх Вальтера, Кларісси й Ульріха. У 1911 р. вийшла збірка новел “Об’єднання” (“Vereinigungen”), над якою Музіль працював упродовж двох з половиною років. Тема цих незначних за обсягом текстів – відчуження між чоловіком та жінкою, незрідка цілком ірраціональне, не детерміноване жодними зовнішніми обставинами, причому авторська рефлексія відсутня цілковито. Це певний психологічний експеримент, в якому фабула має факультативне значення, а на перший план виходить “заглиблення всередину”. Музіль дуже високо поціновував “Об’єднання”, але читацького успіху вони не мали. Після виходу збірки настала певна творча криза (до початку 20-х pp.) – пауза, відзначена публікаціями невеликих есе і мініатюр, які автор згодом об’єднає в книзі “Прижиттєва спадщина” (“Nachla zu Lebzeiten”, 1935). Але це й період визрівання головного задуму, становлення творчого методу.

На початку 20-х pp. Музіль багато займався проблемами сучасної культури, полемізував з О. Шпенглером, чию ідею про “занепад Європи” він заперечував (сучасний етап австрійський письменник схильний був розглядати, радше, як перехід, перегрупування сил і перегляд цінностей), задумав мелодраму “Есдіак”, у якій певною мірою намагався культивувати експресіоністську естетику (задум залишився нездійсненим, написаний був тільки пролог, де діють алегоричні постаті Чоловіка, Жінки, Нужди, Смерті, що ніяк не кореспондують з реальністю). На початку 20-х pp. Музіль задумав відразу кілька романів: “Архіваріус” (автобіографічні враження від трирічної роботи бібліотекарем у Віденській Вищій технічній школі); “Диявол” (історія доктора філософії, котрий відмовився від наукової кар’єри); науково-фантастичний роман “Планета Ед”; “Шпигун” (багато в чому схожий до сюжетної побудови “Людини без властивостей”.)

У 1920-1921 pp. виникає ідея “паралельної акції” – як один з головних сюжетних компонентів. 1923 р. його видавцем став Е. Револьт, котрий звільнив письменника від журналістської поденщини й уможливив цілком присвятити себе виконанню головного плану. В інтерв’ю 1926 p. Музіль говорить про роман “Сестра-близнюк”, остаточна назва книги виникне у 1927 р. Після п’яти років наполегливої праці завершено рукопис першого тому “Людини без властивостей ” (серпень 1930 p.), який вже у жовтні вийшов у Берліні (“Der Mann ohne Eigenschaften”; том І – “Подорож на край можливого” – “Reise an den Rand des Mоglichen”). E. Револьт почав вимагати продовження, і в березні 1933 р. з’явилися 38 розділів другого тому – “У тисячолітнє царство” (“Ins tausendjahrige Reich”).

Ставлення нацистського режиму до творчості письменника (його роман потрактували як “занепадницьку” літературу) та причини суто біографічного характеру (був одружений з єврейкою) змусили Музіля 1933 р. покинути Німеччину, а після “аншлюсу” 1938 р. й Австрію. 1943 p., вже після смерті Музіля, Марта Музіль здійснила за передплатою видання частини творчої спадщини письменника. До видання (“Fragment aus dem NachlaB”) накладом 200 примірників увійшли розділи з гранок 1938 р. та низка інших розділів і підрозділів. Повне видання тексту (за редакцією А. Фрізе) вийшло 1952 р. Згідно з цією версією, “паралельна акція” й історія Ульріха доведені до початку Першої світової війни та краху всіх ілюзій головного героя.

У романі дві головні сюжетні лінії: “паралельна акція” та історія Ульріха, головного виразника “відсутності властивостей”. Своєрідною вступною новелою є епізод з теслею Моосбруггером, у котрому можна угледіти певного медіума катастрофічних тенденцій часу. Свого піку музілевська сатира сягає в зображенні “Каканії” – Австро-Угорської імперії напередодні її краху. “Паралельна акція” (німці 1918 р. збираються святкувати тридцятиріччя правління німецького імператора, австрійські “патріоти”, не бажаючи відставати, мають намір приурочити до цієї ж дати святкування з нагоди 70-річного перебування при владі Франца Йосифа) – проста і геніальна знахідка письменника, версія більш реальна, ніж сама реальність, читачеві легко повірити, що так “цілком могло би бути”.

Музіль подає широку панораму верхнього суспільного прошарку Відня – міністерські чиновники, дворянство, військові, фінансова аристократія, і робить це в есеїстичній формі, зазвичай через свідомість головного персонажа, якому притаманні значною мірою автобіографічні риси. Декларована “відсутність властивостей” у провідного протагоніста не означає безликості, знівельованості “я” – це, радше, заявка на “дистанцію”, на скептичну відстороненість від світу, в якому доволі часто верховодить глупота. Без цієї “відсутності властивостей” та “дистанційованості” не був би можливим експеримент, здійснюваний Ульріхом: дослідження розпаду детерміністського мислення та зв’язків цього процесу з найновішими досягненнями фізики та математики (теорія відносності, квантова фізика), виявлення “співіснуючих можливостей” (може так, а може й інакше). Пошук головним героєм “топосу” відбувається під знаком “утопії” (найвищої точки “утопія” сягає в історії взаємин Ульріха зі своєю сестрою, коли “тисячолітнє царство” закінчується ще одним крахом ілюзії). Роман “Людина без властивостей”, хоч і зостався незавершеним,- одна з вершин світового літературного процесу XX ст., а його автора можна не вагаючись зарахувати до класиків XX століття.

В Україні окремі твори Музіля переклав Ю. Прохасько.

В. Никифоров


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МУЗІЛЬ, Роберт

Categories: Біографії

Links