Брати Стругацькі – класики російської та світової фантастики

ЗАРУБІЖНА ФАНТАСТИКА XX-XXI СТОЛІТТЯ

4. Брати Стругацькі – класики російської та світової фантастики

Стругацькі

Аркадій Натанович (1925-1991) і Борис Натанович (нар. 1933 р.)

Брати Стругацькі – живі класики російської і світової фантастики, та й у літературі “основного потоку” визнані як вагомі фігури. Відомий тандем був дуже популярний у 70 – 80-ті роки. їхні твори друкувалися в усьому світі, десятки разів перевидавалися в Німеччині і США. Книжки братів буквально зникали з бібліотек і прилавків магазинів. Такий шалений успіх

був зумовлений тим, що їхні твори значно вирізнялися на фоні радянської фантастики 50 – 60-х років.

Брати, Аркадій Натанович (1925-1991) та Борис Натанович (нар. 1933) Стругацькі, народилися в сім’ї вчительки та мистецтвознавця в Ленінграді. У дитячих спогадах назавжди залишилася страшна зимова блокада в роки Другої світової війни, що деякою мірою позначилося на формуванні світоглядних позицій письменників. Пізніше ці сторінки дитинства, дитячі почуття і переживання знайшли своє відтворення в пізній прозі Б. Стругацького, зокрема в романі “Пошук Призначення” (1995).

Старший у сім’ї Аркадій навчався

в Актюбінському артилерійському училищі, звідки був направлений до Військового інституту іноземних мов, де отримав спеціальність перекладача – японіста. Служив в армії на Далекому Сході. Спогади про військову службу в дещо іронічному змалюванні лягли в основу ранньої повісті “Зсередини”. Демобілізувавшись із армії, працював у столичних виданнях.

Борис отримав диплом астронома на механіко-математичному факультеті Ленінградського університету, по закінченні якого працював у знаменитій Пулковській обсерваторії.

Головною справою всього життя братів стала література. Починаючи з кінця 50-х років, вони більшу частину своїх творів писали у співавторстві. “Сначала вещь задумывается – в самом общем виде, – и начинается процесс созревания, который может длиться годы. Разумеется, братья думают врозь, каждый у себя дома. В некий момент они съезжаются и делают полный конспект будущего произведения: общая идея, сюжет, персонажи, разбивка на главы, иногда даже ключевые фразы… Затем, как правило, разъезжаются и шлифуют конспект поодиночке. На следующем этапе пишут на машинке под копирку. Один из братьев за машинкой, другой рядом…”, – так біограф Стругацьких А. Зеркалов розповідав про етапи спільної роботи братів.

За декілька років письменники – фантасти стали надзвичайно відомими, але недовго довелося їм спокійно насолоджуватися славою. У другій половині 60-х років твори Стругацьких влада визнала небезпечними, і їх перестали друкувати. Хоча за кордоном їхні книги продовжували виходити великими тиражами. На батьківщині з’явилися лише прості дитячі речі, а серйозні повісті якщо й видавалися, то тільки в скороченому варіанті. Багато чого письменникам довелося відкласти до кращих часів.

Офіційне “визнання” Стругацькі здобули на межі 70 – 80-х років. їм надали можливість друкуватися в престижних виданнях і навіть писати сценарії для фільмів. А з кінця 80-х років брати стали найвідомішим тандемом у світовій фантастиці на батьківщині. Борис Натанович і нині веде в Петербурзі семінар молодих фантастів.

Отже, Стругацьким знадобилося всього декілька років, щоб заявити про себе широкому колу читачів. Повісті письменників – обережний діалог читача із Всесвітом. У першій фантастичній повісті братів “Зсередини” (1958) археолог пробирався на корабель прибульців, сподіваючись, що зможе встановити з ними контакт. Тривалий час землянина не помічали, іноді навіть приймали за тварину, а коли ця відважна людина втратила розум, його напівмертвого, висадили на рідній планеті. Ніхто із творців космічного корабля не захотів вступити з ним у бесіду. Це своєрідний урок гордій людській свідомості: Всесвіт може просто не побачити людей, не звернути на них уваги…

У творчому світі Стругацьких освоєння Всесвіту відбувалося повільно, ціною колосальних втрат. їхній Космос наповнений непередбачуваними, а іноді й зовсім незрозумілими небезпеками, тут кожна випадковість могла призвести до загибелі. У романі “Країна багряних хмар” (1959) прекрасно підготовлена експедиція, забезпечена найновішою технікою, все ж виконувала свою місію на Венері з великими втратами. Один із членів команди загинув, а всі останні не могли ні розгадати причини його смерті, ні віднайти тіла: він заблудився і не зміг зв’язатися з експедицією – чи то через несправність скафандра, чи то через щось інше – і пропав.

Брати Стругацькі в 60-ті роки твердо вірили в те, що людство все-таки рухається від мороку до світла. Прогрес, на їхню думку, неминучий, і проявився він не лише в науково-технічному розвитку, а й у перемозі добра і моралі. У майбутньому, через двісті років або й пізніше, настане ера всезагального матеріального благополуччя і щастя: кожен будуватиме своє життя так, як того забажає. Цей світ щасливого майбутнього змальований у збірці “Полудень, XXII століття” (1962), до якої увійшли повість “Повернення” і ряд самостійних оповідань, у яких постав щоденний побут майбутнього.

Ця збірка – доволі оригінальна версія комуністичної утопії, з якої народжувалися нові повісті фантастів. Улюблені герої переходили із твору в твір, але не покидали меж “землі Стругацьких”. Усі вони були розумні і добрі, про них не можна сказати – він бездушний, боязливий, злий… Ці світлі герої народилися в свідомості письменників у роки “відлиги”, коли на короткий час відродилися надії на щасливе майбутнє і свободу творчості.

“Спроба до втечі” (1962). Головний герой повісті, радянський офіцер, перенісся із часів Другої світової війни (де його очікувала загибель) у далеке майбутнє. Там він подорожував у товаристві двох молодих людей. Ця подорож закінчилася зіткненням з похмурою цивілізацією: концтабір там – не давно забуте минуле, а жахливе теперішнє. Герой вирішив повернутися назад, щоб боротися і віддати життя за майбутнє, за “світлий полудень” XXII століття.

У пізніших творах – “Населений острів” (1971) “Юнак із пекла” (1974) – письменники не просто використали мотив боротьби за краще майбутнє, а зробили висновок: “світлий полудень” майбутнього вартий боротьби, вартий того, щоб розумні й добрі люди не просто спостерігали за історією, безпристрасно, як боги, а взяли участь у перебудові світу.

Дещо осторонь від основних сюжетів повістей Стругацьких стояли романи “Понеділок починається в суботу” (1964 – 1965) і “Пікнік на узбіччі” (1972). Це твори – антиподи, найвеселіша і найстрашніша повісті братів, але пов’язані між собою головною темою: чи байдужий Всесвіт до людства?

Підзаголовок “Понеділка…”- “Повість – казка” для наукових співробітників молодшого віку. У ньому немає сюжету в загальноприйнятому розумінні цього слова. Головний герой – Привалов, співробітник НДІ чаклунства і магії, “подорожуючи” по інституту, розповів читачам про своїх дивовижних колег, про те, які науково-чарівні загадки вони розгадували, як захоплено працювали в оточенні веселих і добрих молодих магів з ученими ступенями. Цей науковий інститут виступив джерелом світла й радості, фантастичним паростком майбутнього в теперішньому. Головне в повісті – настрій веселої казковості.

Дія другої повісті – “Пікнік на узбіччі” розгорнулася також у теперішньому. Земля вступила в контакт з незрозумілим космічним феноменом чи чужою цивілізацією. Контакт вилився в справжній кошмар для жителів шести великих Зон на поверхні планети. Люди загинули або стали каліками через те, що в Зонах були розкидані предмети, призначення яких пояснити не міг ніхто. Дещо являло для людей смертельну небезпеку, а дещо можна було використовувати в побутових, наукових чи військових цілях. І хоча Зони знаходилися під охороною, відчайдушні люди, сталкери, налагодили напівкримінальний промисел і виносили звідти небезпечні “іграшки”, які, на щастя, коштували дуже дорого.

Сталкер Редрік Шухарт відправився в Зону за Золотим шаром – предметом, який виконував найпотаємніші бажання людей. Підійшовши до “машини бажань”, герой пригадав усе своє життя і побачив у ньому лише “рыла, рыла, рыла… зелененькие. .. бутылки…”. Він пригадав дуже мало щасливих моментів, а в основному – зло, ненависть, безкінечний заробіток грошей. Шухарт – і в його особі усе людство – не знав, що і як йому попросити. Душа його кричала і молила про щастя для всіх.

Добро, радість і любов, які розцвітали у веселій казці “Понеділок…”, лише інколи відвідували Редріка Шухарта і його сучасників. Єдине, чим володіла людина, – надія, що коли-небудь все зміниться, і “не одна жизнь, и не две жизни, не одна судьба и не две судьбы – каждый винтик этого смрадного мира”.

Найвідомішим твором письменників – фантастів стала повість “Важко бути богом”. Професійний прогресор (у романах Стругацьких так називалася людина, яка спостерігала за історичним розвитком інопланетної цивілізації). Антон діяв в Арканарському королівстві на планеті Цуренаку під іменем благородного дона Румати Есторського. У цьому королівстві панував суворий режим на чолі із жорстоким доном Ребою. Люди з оригінальним складом розуму і здатністю вільно мислити тікали або гинули. У королівстві людське життя не становило не якої цінності. Антон-Румата тривалий час чесно виконував свої функції спостерігача, але не міг спокійно ставитися до болі й смерті, не міг відійти від реальності й поглянути на кошмар дійсності як на один із ланцюгів у дії історичних законів, що коли-небудь, безперечно, призведуть до світлого майбутнього – як на Землі. Він терпів, стримувався протягом тривалого часу, але врешті-решт вийняв меча і почав вбивати тих, кого вважав за катів і підлих людей. Головний мотив його вчинків полягав у покаранні злочинців і захисті невинних. Але при цьому він сам перетворився на вбивцю.

Твір мав неабиякий успіх у читачів, який частково пояснювався введенням авторами у повість елементів жанру фентезі і філософських роздумів.

Письменники – фантасти намагалися попередити читача про біду, яка насувалася на людство. В одному із інтерв’ю (1999) Борис Стругацький сказав: “Раз у гроза сформулирована, она тем самым… как бы предотвращена. Гораздо больше (и по-настоящему) я боюсь катастроф, которые мы сегодня предвидеть не способны”.

Своєрідність творчої майстерності:

– завдання творчості – передбачити загрозу і повідомити про неї;

– ясність і простота, загадковість і складність прози;

– звернення до фентезі і використання її елементів;

– діалог із Всесвітом;

– фінал – відкритий, хоча дія досягала найвищого напруження, читач не міг дізнатися, як складеться доля героїв;

– “країна Стругацьких” – далеке майбутнє, щасливі часи для людства;

– герої думають і ведуть себе так, як звичайні люди, з усіма їх страхами і слабостями, з іронією і навіть чудакуватістю.