X. КОРТАСАР. “ГРА В КЛАСИКИ”. МАНІАКАЛЬНИЙ ПОШУК ОСОБИСТІСТЮ ПРИЧИН СПРАВЖНОСТІ ЖИТТЯ

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

X. КОРТАСАР. “ГРА В КЛАСИКИ”. МАНІАКАЛЬНИЙ ПОШУК ОСОБИСТІСТЮ ПРИЧИН СПРАВЖНОСТІ ЖИТТЯ

План

1. Історія написання роману, назва твору, тема, особливості композиції.

2. Символіка імен та прізвищ героїв у романі, їх смислове вантаження.

3. Образ Орасіо Олівера як втілення поглядів письменника на проблему сучасного співіснування людини у світі. Трагізм головного героя.

Завдання для підготовчого періоду

1. Подумайте та визначте риси, які об’єднували творчість Хуліо Кортасара із творчими здобутками

представників літератури Латинської Америки.

2. Доведіть, що роман “Гра в класики” є новаторським за формою. У чому полягає складність прочитання твору?

3. Порівняйте образ Орасіо Олівера з образами полковника (повість Г. Г. Маркеса “Полковнику ніхто не пише”) та чоловічими образами родини Буендіа (роман Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”),

4. Поясніть причини трагізму образу Орасіо Олівера.

Література

1. Андреев В. Примечание // Кортасар X. Игра в класики – СПб: Азбука – классика, 2004. – С. 564-567.

2. Мамонтов С. П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки.- М.,1983.

3.

Назарець В. М. Біографічні літературні довідки: Амаду Доржі, Астуріас, Мітель Анхель, Кортасар Хуліо // Всесвітня література та культура. – 2005. № 9. – С. 36-38.

4. Художественное своеобразие литератур Латинской Америки. – М., 1976.

Інструктивно-методичні матеріали

Роман Кортасара “Гра в класики” вийшов друком у 1963 році в Буенос-Айресі. У Росії читачі мали змогу ознайомитися з твором вже після смерті письменника у 1986 році. Книга принесла авторові популярність у світі. До 1967 року, коли з’явився роман Маркеса “Сто років самотності”, це був найбільш популярний бестселер. Критики – літературознавці визнали книгу аргентинського письменника новаторською. Високу оцінку йому дали і аргентинські митці, серед яких Хорхе Луїс Борхес, Габріель Гарсіа Маркес, Пабло Неруда та ін. Наприклад, Варгас Льоса дав таку оцінку роману Кортасара: “До появлення самого значительного из романов Кортасара “Игра в классики” его творчество было попеременно то реалистическим, то фантастическим…Эти два направления соединяются в романе “Игра в классики”, где не существует границы между реальным и воображаемым. Однако эти два мира не смешиваются, а сосуществуют таким образом, что невозможно указать черту, которая их разделяет”.

Той факт, що книга вийшла у світ в Аргентині в той час, коли письменник жив у Парижі, це не випадково. Аргентинська ностальгійна нота звучить у деяких главах роману. Глави роману, присвячені Аргентині, письменник називав “З цієї сторони”. Підтвердженням звернення до аргентинської тематики свідчив і той факт, що митець у творі використовував лундарфо-мову жителів Буенос-Айреса, яка багата всілякими словесними іграми. Назву твору тлумачать у декількох варіантах:

1) “Класики”- принцип руху від клітинки “земля” до клітинки “небо”- пошук рятівної гармонії, подолання розладу і людського роз’єднання.

2) “Класики” – принцип організації розповіді, тобто подорож розділами-клітинками послідовно або обговореним автором зигзагоподібним чином.

“Гра в класики” – це один із постмодерністських творів з оригінальною структурою. Книгу можна читати двома способами: “традиційним” – послідовним прочитанням 56 глав, які об’єднували дві частини твору, залишаючи поза увагою третю. У такому випадку до роману входила лише половина його сторінок; зигзагоподібним, застосовувати який потрібно було з глави 73, рухатися вперед зигзагоподібно і слідувати весь час вказівкам автора. Автор допомагав читачеві, націлюючи його звертати увагу на складену письменником таблицю.

Ці два, але не єдині способи прочитання роману, дали початок різним книгам. Крім автора і читача, у романі був ще й третій герой, роль якого така ж важлива – це культура. Цей персонаж займав третю частину роману. Кортасар зібрав ряд чужих текстів, які виступили як повноцінні глави роману. Таким чином, що стосувалося композиційної побудови, роман “Гра в класики” – твір із найбільш оригінальною структурою.

Тема роману – показ “плинності життя”, роздуми про призначення людини.

У творі використані “метафори – прізвища”.

Орасіо – іспанська форма імені Горацій, це нагадування про римського поета і персонажа із трагедії “Гамлет”, трьох братів Гораціїв, які перемогли Кураціїв, поклавши кінець війни між Альба-Лонгой і Римом Це ім’я улюбленого письменника Кортасара Орасіо Кіроги (1878-1937), аргентинця, який, будучи тяжко хворим, наклав на себе руки.

Олівер – слова “олива”, оливкова гілка миру (мудрості й слави), гора олив у Гефсіманському саду. Контур класиків на асфальті нагадував хрест.

Рокамадур – назва містечка в південно-західній частині Франції, містечко паломництва, яке було пов’язане з культом Діви Марії.

Мага – жіночий рід від слова “маг”.

Берт Трепа – слово, що означало “смерть”. Піаністка синтезувала “Танець смерті” Сен-Саїса.

Старий Труя – це прізвище французького письменника – сюрреаліста Кловіса Труя (1889-1970).

Олівер спокушав долю, укладав з нею парі. Його реальний маршрут: Париж – Монтевідео – Буенос-Айрес.

Дія роману відбувалася в 1950-ті роки. Головний герой, Орасіо Олівера, сорокалітній аргентинець без певних занять, проживав у Парижі дуже скромно на гроші, які час від часу надсилали йому родичі з Буенос-Айреса. Його улюблене заняття – без мети ходити вулицями міста. Орасіо приїхав до Парижа, як і більшість його співвітчизників, “для виховання почуттів”. Він постійно був заглиблений у себе, аналізував свій стан, і, нарешті, переконався у своїй несхожості і протиставив себе оточуючому світу. З часом герой зрозумів, що “гораздо легче думати, чем быть и действовать. Попытки найти себя в этой жизни – это топтание в кругу, центр которого – повсюду, а окружность – нигде”.

Орасіо почував себе повністю самотнім. Він не зміг розібратися в стосунках із жінками – француженкою Полою та уругвайкою Магою. Дізнавшись про те, що Пола хвора (у неї рак груді), він порвав із нею будь-які стосунки і зробив свій вибір. Мага хоче стати співачкою і бере уроки музики. Свого маленького сина Рокамадура вона залишила в сільській місцевості у годувальниці. Для економії засобів Мага і Орасіо вирішили оселитися разом. “Мы не были влюблены другу друга, просто предавались любви с отстраненностью и критической изощренностью”, – буде згадувати Орасіо. Час від часу Мага навіть дратувала героя, оскільки вона була не така освічена, не доволі начитана, він не знаходить у ній витонченої духовності, до якої прагне.

Орасіо мав компанію друзів, куди входили художники Етьєн і Перімо, письменники Вонг, Гі Моно, Осип Грегоровиус, музикант Рональд, керамістка Бепс. Свою інтелектуальну групу вони називали Клубом Змії і кожен тиждень збиралися у мансарді Рональда і Бепс у Латинському кварталі, де палили, випивали, при світлі зелених свічок слухали джаз зі старих витертих пластинок. Вони годинами розмовляли про мистецтво, літературу, філософію, але їх спілкування скоріше нагадувало не розмови друзів, а суперечку снобів. Але навіть спілкуючись зі своїми друзями та однодумцями, Орасіо не відчував глибокої прихильності до тих, з ким “чисто випадково перенісся в часі і просторі”.

Коли Рокамадур захворів, Мага забрала дитину і доглядала за нею. Орасіо не міг перебороти розчарування і незадоволення. Не проявив ніяких емоцій герой навіть тоді, коли хлопчик помер. Мага покинула Орасіо, а герой, залишившись самотнім, лише тепер зрозумів, що кохав дівчину, а, втративши її, втратив життєвий стрижень.

Виявившись по-справжньому самотнім, герой шукав розради серед жебраків. Він потрапив до поліції, в результаті чого на нього чекала депортація.

І ось через багато років відсутності Орасіо знову опинився в Буенос-Айресі. Прибувши сюди, герой підтримував стосунки зі своїм давнім товаришем Тревелером і його дружиною Талітою, які працювали в цирку. Таліта чимось нагадувала йому Магу, і герой відчував потяг до неї. Чоловік помітив знаки уваги до дружини збоку Орасіо, але не міг розірвати старої дружби. Хоча з часом Орасіо мало не розбив сімейних стосунків його друзів.

Одного разу господар цирку Феррагуто купив психіатричну клініку, і троє героїв влаштувалися туди працювати. У незвичній обстановці їм доводилося важко, а в Орасіо все частіше стають помітними прояви психічного захворювання. В його голові декілька разів з’являлися думки про самогубство. Одного разу, закрившись у кімнатці, він міркував: “Ужасно сладостный миг, когда лучше всего чуть наклониться вниз и дать себе уйти – хлоп! И конец!”.

Але він знав, що на нього чекають друзі – Тревелер і Таліта.

Фінал роману Кортасар зробив відкритим. Чи зробив Орасіо свій останній крок у пустоту чи передумав – це доведеться вирішувати читачам. Але, здається, що, відчувши всю справжність людських стосунків, Орасіо погодився з тим, що “единственно возможный способ уйти от территории – это влезть в нее по самую макушку”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

X. КОРТАСАР. “ГРА В КЛАСИКИ”. МАНІАКАЛЬНИЙ ПОШУК ОСОБИСТІСТЮ ПРИЧИН СПРАВЖНОСТІ ЖИТТЯ