Болдинская осінь
Але я не хочу, про други, умирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати.
И відаю, мені будуть наслажденья
Меж прикростей, турбот і треволненья…
А. Пушкін
Гончаровы в Москві зустріли Пушкіна холодно. У Петербурзі його чекав сувору догану за самовільну отлучку на Кавказ від Бенкендорфа, який Микола давно вже доручив спеціальний нагляд за поетом, Пушкін пробував виклопотати дозвіл на поїздку в Західну Європу або хоча б у Китай, Був отриманий відмова. Помітно байдужіли до поета його світські знайомі. І от Пушкін дістає згоду на
З нагоди заручин з Наталею Гончаровой Пушкін клопотав у царя дозвіл на друкування свого “Бориса Годунова”. Уряд схвалив намір Пушкіна зробитися сім’янином. “Бориса Годунова” дозволили надрукувати, однак під особисту відповідальність автора.
Батько поета визначив у володіння синові Село Кистеневку, поблизу від Болдіна. Пушкіну довелося виїхати для пристрою своїх справ у Болдіно. Після того як поет вступив у володіння селом він міг виїхати в Москву, до улюбленої нареченої, але його затримала холера. Він застряє в Болдіні й проводить там ту саму осінь,
Пушкін не знав, що робити, думаючи про Москву й про неможливість свидеться з нареченою, але він відмінно знав, що взагалі треба робити, і фактично трудився щодня не покладаючи рук, трудився з такою напругою, як, може бути, ніколи.
Якщо ми зробимо простий список того, що й коли було їм написане, тобто закінчено, в осінь 1830 року, те цей перелік буде красномовніше всяких пояснень.
За ці болдинские місяці був створений поетом ряд винятково сильних ліричних віршів.
Тематика всіх цих речей надзвичайно різноманітна, але неважко помітити, що коли людина починає темою трунаря й кінчає темою чуми, то він недалекий від думки про смерть; про це свідчить і деякі з віршів, написані тоді ж. Це стає зрозумілим, якщо згадати, що жорстока холера охопила країну.
Однак властивому поетові мужність і тут не змінює йому: не Теми володіють поетом, а поет володіє темами. В “Трунарі” всі жахи виявляються простою фантазією підпилого героя оповідання, а в “Бенкеті під час чуми” дана така сила захвату життям, що вона змушує перебороти навіть саму свідомість близькості смерті:
Всі, усе, що загибеллю загрожує,
Для серця смертного таїть
Нез’ясовані наслажденья –
Безсмертні, може бути стан!
И щасливий той, хто серед волненья
Їх знаходити й відати міг.
Щоб подібне відчуття не було результатом простого нервового підйому, виявляється хоча б з того, що воно було знайомо й зовсім юному Пушкіну. Так, у ліцейському “Посланні до Юдину” (1815) зустрічаємо рядка, що містять та сама думка, злиту в одне ціле з почуттям, що ми тільки що привели з гімну чумі. От ці юнацькі рядки:
Вихованець муз і вдохновенья,
Прагнучи фантазії слідом,
Знаходить у серце наслажденья
И на шляху лих, що загрожують.
Про що ж вони говорять? Усе про тім же: не тільки про твердження боротьби з ” лихами, щозагрожують,”, але й про ту високу насолоду життям, що дає ця боротьба.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)