Бобинський Василь Петрович Стріла

Цикл 1

Пущені пруживим, тугим луком,
В чорну пітьму дзвінко полетіли
Ковані огнистим Локі стріли.
Чорну ніч розколивали звуком.

Горда дума на чолі блідому:
Десь судьба захована в безмежжі!
Блиск вогню цілує горді вежі,
Блиск вогню на овалі шолому.

Непобідна посестро валькірій!
Чом ця стрілка збилася з дороги,
Заблукала в мій далекий вирій?

Адже я співець убогий,
Не герой, що переміг Ліндвурма!
Я лиш тиха арфа – я не сурма. 2

Де заховано твій безцінний дар –
Крилату гостю з вістрям золотим?


Великий світ. Та радитись ні з ким
Не має в ньому мандрівний кобзар.

Великий світе! Замалий твій храм
Для світлих жарів – золотистих стріл!
Створю ж у серці другий небосхил,
Йому в опіку скарб цінний оддам.

І вже іду веселими стежками
У світ, у світ – іду, немовби плив.
Несу пісні, змережані казками,
І повні жмені повседневних див.

Торкаю струни вмілими руками,
Вони ж бринять, як усміхи тятив. 3

Гей, несу я казки та пісні,
Гей, мандрую від хати до хати.
Але мре моє слово крилате
І минають без радощів дні.

Десь у темній печері на дні
Змій поклав

свої царські палати
І віки вже те царство прокляте
Глушить людські казки та пісні.

Прийде час. Вирву з серця стрілу.
Стане арфа напруженим луком,
І розітнеться спів золотий.

І на вкриту кістками скалу
З диким ревом смертельним і грюком
Впаде мертвий побіджений змій!

1925.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Бобинський Василь Петрович Стріла