БЛОК, Олександр Олександрович
(1880 – 1921)
БЛОК, Олександр Олександрович (Блок, Александр Александрович – 28.11.1880, С.-Петербург – 07.08.1921, Петроград) – російський поет.
Олександр Олександрович Блок народився 28 листопада 1880 р. у Санкт-Петербурзі. Його батько був юристом, професором Варшавського університету, мати (О. Кублицька-Піоттух), а також тітки та бабуся – письменницями. Дитинство пройшло в родині діда, О. Бекетова – відомого вченого-ботаніка, ректора Петербурзького університету, де панували наукові та літературні традиції. Бекетови були знайомі з сім’ями
Велике значення для формування поетичної образності Блока мало перебування його разом із сім’єю в с. Шахматово, неподалік Москви. “Мої ранні вірші – це щебетання птахів, шелестіння дерев і мелодії лісів, почуті в Шахматові”, – згадував пізніше письменник.
У 1891-1898 pp. навчався в 9-й Петербурзькій
З 1901 р. письменник захопився ідеалістичною філософією Платона, романтичною лірикою В. Жуковського, філософсько-містичними пошуками В. Соловйова і перейшов на філологічний факультет Петербурзького університету, який закінчив у травні 1906 р. Саме в цей час відбувалося становлення Блока як поета: романтично і містично осмислені стосунки з Л. Менделєєвою відобразилися у понад 800 віршах, але опублікувати свої ранні поезії йому не вдалося. Після знайомства у 1902 р. із З. Гіппіус і Д. Мережковським дебютував у їхньому журналі “Новий шлях” циклом із 10 віршів (“Із посвят “). У 1904 р. Блок заприятелював з А. Бєлим, В. Брюсовим, К. Бальмонтом, став відомим у колі поетів-символістів.
“Вірші про Прекрасну Даму” (“Стихи о Прекрасной Даме”) – книга, що об’єднала найкращі поезії першого періоду, присвячені Л. Менделєєвій, – побачила світ у 1904 р. Вона засвідчила зрілість таланту і творчу оригінальність поета. Нетрадиційний для російської поезії мотив поклоніння містичній Дамі поєднувався у нього із земним почуттям-пристрастю; особисте, інтимне переходило у всесвітнє, у містерію про перетворення світу Красою.
У циклі знайшла поетичне вираження ідея В. Соловйова про Світову Душу, або Вічну Жіночість, що була пов’язана зі школою німецьких романтиків. Згідно з цією теорією, усе земне розглядається через ставлення до небесного, вічного. Блок розгортає тезу про те, що в особистій любові проявляється любов світова, а любов до всесвіту усвідомлюється через кохання до жінки. Тому, хоча цикл і присвячений Л. Менделєєви, конкретний образ заступають абстрактні постаті Вічно-Юної, Жони, Володарки Всесвіту тощо. Поет схиляється перед Прекрасною Дамою – уособленням вічної краси та гармонії:
Ти живеш на високій горі,
Недосяжна в своїм терему.
Я прийду о вечірній порі,
Та лиш мрію свою обніму.
(Пер. О. Ніколенко)
У “Віршах про Прекрасну Даму” виявилися ознаки символізму: потяг до неземних ідеалів, піднесеність почуттів, містичність образів, складна символіка, культ краси, музичність тощо.
Своєрідним “продовженням” теми Прекрасної Дами став вірш Блока “Незнайома” (“Незнакомка”), який увійшов у цикл “Місто”(“Город”, 1904-1908). У цей період для Блока символом цивілізації став Петро Перший і його місто – Петербург, яке втілюється в образах “балагану”, “шинку” “трактиру”, “ресторану”. Уособленням бездуховного життя став приміський ресторан. Поет протиставляє місто, цивілізацію, бездуховність, міщанську обмеженість гармонійному світу природи, життя, краси. Цим зумовлені контрастність вірша і його поділ на дві протилежні частини.
У задушливу атмосферу повсякдення, в обстановку “п’яниць з очима кроликів” урочисто входить Незнайома, яка несе в собі інший світ, де все живе в єдності, за законами вселенської широти буття:
І в час вечірній, нерозтрачений
(Чи тільки сниться це мені?),
Дівочий стан, шовками значений,
Зринає в синьому вікні.
І пропливаючи між п’яними,
Сама, без лицарів вина,
Там за духами і туманами
Вона сідає край вікна.
(Тут і далі пер. П. Перебийноса)
З її появою в ресторані різко змінюється ритм вірша: і в змісті, і у формі починає звучати музика. Світ нових звуків входить з шелестом, шепотом шовку, створюється ілюзія руху – звук зірки, що падає.
Образ Незнайомої, на відміну від Прекрасної Дами, більш конкретизований, це образ реальної краси. Але ця конкретність є настільки широкою, що втрачається відчуття реальності. Контрастне поєднання близького і далекого створює перспективу розвитку. Незнайома несе в собі великий світ прекрасної космічної широти, єдність людини і природи, зв’язок поколінь, історичний досвід людства. Інтимна тональність сповіді ліричного героя, музичний ритм вірша надають її образу надзвичайної краси і чарівності.
“Несподівана радість” (“Нежданная радость”, 1907) – друга книга віршів, де символічна абстрактність все більше поступається реальним враженням. У збірці поет висловлює своє ставлення до соціальних проблем, духовної атмосфери суспільства. У його свідомості поглиблюється розрив між романтичною мрією та дійсністю. У 1906-1907 pp., що були періодом переоцінки цінностей, Блок дійшов висновку, що життя неможливо збагнути через релігійно-містичне сприйняття. Зміни у світосприйманні письменника відобразились у наступних поетичних циклах: “Снігова маска” (“Снежная маска”, 1908), “Страшний світ”(“Страшный мир”, 1909-1916), “Італійські вірші”(“Итальянские стихи”, 1909) та ін. У цей час сімейні стосунки Блоків ускладнилися. Атмосфера декаденства, пройнята запереченням ідеалу, вседозволеністю, відчуттям “кінця світу”, позначилася на особистому житті митця, який власну драму сприймав як ознаку епохи – нового апокаліпсису.
Напередодні революційних подій 1917 р. Блок усе більше відчував невідворотність історії. З одного боку, він прагнув змін у суспільстві, загального оновлення життя, а з іншого – його лякали занепад духовності, стихія жорстокості, що все більше охоплювали країну. У поетичних циклах “Вільні думки”(“Вольные мысли”, 1908) “На полі Куликовім” (“На поле Куликовом”, 1909) з’являється образ степової дикої кобилиці, яка летить невідомо куди, лякаючи всіх своїм нестримним бігом:
Імла кровить! І в серці не водиця!
Плач, серце, плач… Душа не спить!
І степом кобилиця Летить навскач!
Водночас у статті “Народ та інтелігенція” (1908) він писав: “Над містами стоїть такий гомін, який стояв над татарським станом в ніч напередодні Куликовської битви… Гоголь та інші російські письменники бачили Росію втіленням спокою і сну; але сон закінчується; тишу заступає віддалений гуркіт, не схожий на міський гомін. Той гуркіт, що посилюється з кожним роком, є “чарівним дзеленчанням” трійки. А що, як трійка… летить прямо на нас? Кидаючись до народу, ми кидаємося прямо під ноги скаженій трійці, на вірну загибель…”
З 1910 р. Блок працював над поемою “Відплата” (“Возмездие”), в якій порушив проблему відносин народу та інтелігенції, однак не закінчив її: прагнучи злиття з народом, поет не зміг прийняти “хижого обличчя звіра”, волаючого крові. У 1907-1916 pp. був створений цикл віршів “Батьківщина”(“Родина”), де осмислюються шляхи розвитку Росії. Образ вітчизни постає то привабливо-казковим, сповненим чарівної сили, то жахливо-кривавим, викликаючи тривогу за майбутнє.
У 1916 р. Блока мобілізували в армію, служив поет під Пінськом на будівництві доріг і воєнних укріплень. У цей час майже не писав. Після Лютневої революції 1917 р. приїхав у Петроград, де працював редактором у Надзвичайній слідчій комісії з розслідування злочинів царського уряду. Він сподівався на демократичні зміни у суспільстві, проте цього не сталося, і духовне піднесення змінилося глибоким розчаруванням.
Поема “Дванадцять”(“Двенадцать”, 1918), в якій поєдналися надія та песимізм, романтика та трагедія, відобразила настрої революційних років. Поет виступив як пророк, котрий хотів попередити про небезпечний перебіг подій:
Гуляє вітер, метляє сніг.
Іде дванадцятеро їх.
Гвинтівки чорні і страшні,
Довкіл – вогні, вогні, вогні…
В зубах цигарка, тісний картуз,
А ще б на спину бубновий туз.
Ця вольниця-воля,
Ех, ех, без хреста!
Тра-та-та!
Він усвідомлював, що рух історії не можна спинити, більшовики “залізною рукою” заходилися перетворювати світ, проте водночас не можна було забувати про духовні ідеали, милосердя, тому попереду дванадцяти апостолів “нового діла” з’являється символічний образ Ісуса Христа. Поема побудована на контрастах (звуків, кольорів, стилів, образів, символів), що відображають реальні суперечності дійсності.
У вірші “Скіфи” (1918) революція порівнюється з монгольською навалою. Епіграфом до вірша стали слова В. Соловйова щодо його ідеї про панмонголізм. Згідно з цією теорією, у XX ст. Росія, як і за часів Батия, залишалася бар’єром між Заходом і Сходом. Блок розвинув ідею В. Соловйова, замислюючись над сутністю історичного призначення його батьківщини. У символічній формі Блок відтворює російський дух – величний і дикий, веселий і жорстокий, широкий і водночас духовно обмежений. Поет показує суперечності національного характеру і вітчизняної історії. З одного боку, його захоплює прагнення все перебудувати, об’єднати Захід і Схід на основі глобального перетворення, а з іншого – він глибоко стурбований долею Росії та всього людства, які потрапили до “лап” диких варварів.
Наступні роки в житті Блока були позначені глибокою духовною кризою. Напружені стосунки з матір’ю і дружиною, драматизм громадянської війни, голод у Петрограді, важка хвороба легенів – усе це призупинило його творчу працю. Лікарі радили поетові виїхати за кордон на лікування, але уряд більшовиків не дав дозволу на виїзд.
7 серпня 1921 р. Блок помер.
Творчість Блока ще за його життя була добре знана в Україні. У 1907 р. на запрошення журналу “В мире искусств” Блок відвідав Київ, де виступив на літературному вечорі в оперному театрі. Українською мовою його твори публікувалися у періодичних виданнях і виходили окремими книжками: поема “Дванадцять” – в Одесі (1918), Харкові та Севастополі (1921), Львові (1922). Серед перекладачів поетичного спадку Блока – В. Сосюра, Д. Загул, В. Бобинський, Д. Павличко (всі – поему “Дванадцять”), П. Тичина (драму “Троянда і Хрест “), М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, Г. Кочур, М. Литвинець, В. Коптілов, Д. Паламарчук та ін.
О. Ніколенко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)