Біографія Єсеніна Сергія Олександровича
Народився в сім’ї селянина Олександра Никитича Єсеніна в селі Константинове Кузьминской волості (нині Рязанська область). Після закінчення земської школи батьки визначили майбутнього Поета в зі школу в селі Врятував-Клепики (1909). Бібліотеки в школі не було, звичайно з п’яти до восьми годин вечора учні готувалися до занять наступного дня, читали Пушкіна й Лермонтова, щодня ранком і ввечері молилися Богові, у святкові дні ходили й церква. “У таких умовах учився й розвивав свій талант стрункий, з кудреватими волоссями, із блакитними виразними
В 1913-м надійшов підчитувачем у Друкарню И. Д. Ситина в Москві. У той час “…настрій був у нього упадочное – він поет, ніхто не хоче етого зрозуміти, редакції не приймають до друку, батько корить, що займається не справою, треба працювати… На книги накидався, весь вільний час читав, всю свою платню витрачав на книги, анітрошки
У грудні він кидає роботу й весь віддається віршам У січні друкуються його вірші в газеті “Новина”, у журналах ” Вітрило “, ” Зоря “. Відоме значення в літературному й суспільному вихованні поета зіграв музичний^-музичний-літературно-музичний кружок ім’я селянського поета И. Сурикова. Суриковский кружок, що об’єднав починаючих поетів і писате лий з робочо-селянського середовища, представляв досить строкату карти ну: туди входили есери, меншовики й більшовики. В 1912 році Єсенін відвідує Народний університет Шанявского, у якому чи безкоштовно талі лекції прогресивні професори Через якийсь час (у березні 1915 року) Єсенін вирішив спробувати щастя в Петрограді.
З легкої руки А. Блоку буквально в кілька тижнів поет раптом стає улюбленцем журналів і віталень. Гіркий писав про цей період його життя: “Місто зустріло його з тим замилуванням, як ненажера зустрічає суницю в січні. Його вірші почали хвалити, надмірно й нещиро, як уміють хвалити лицеміри й заздрісники”. А. А. Блок писав йому в ті роки: “…Я думаю, що шлях Вам, може бути, має бути не короткий, і, щоб з його не збитися, треба не квапитися, не нервувати.
За кожний крок свій рано або пізно прийде дати відповідь, а крокувати тепер важко, у літературі, мабуть, усього сутужніше”. І шлях Єсеніна дійсно виявився важким. Як не прагнув він удержати в собі те чисте моральне здоров’я, що приніс із народного життя, але обстановка, у якій опинився поет, ламала його душу. Уже із цього рубежу починаються ті зигзаги, які визначать весь наступний шлях Єсеніна: вірші в дусі Кольцова, з домішкою народницьких утопій – вплив релігійно-філософського ідеалізму Мережковского й Гиппиус, зближення з акмеистами, 1919 рік; зближення симажинистами. Але Єсенін був занадто людиною з народу, занадто щирим у своїх шуканнях, щоб поставити себе у вузькі рамки кожної з тодішніх літературних угруповань.
Першу світову війну він сприйняв як народне нещастя, трагедію сучасного миру; лютневі події, за свідченням поета Орешина, прийняв “захоплено”; Жовтневу революцію, по його власних словах, – з “селянським ухилом” . Останні два роки життя Єсеніна – небувалий зліт творчості. У Баку, без літературної богеми, поет пише чудовий цикл віршів.
Він оспівує трагічну загибель двадцяти шести бакинських комісарів, його залучає сьогодення й минуле національної культури Вірменії й Грузії (“Перські мотиви”). У цій обстановці щиросердечного підйому Єсенін створює кращу свою поему – “Ганна Онєгіна”. Складно й суперечливий шлях поета до кінця його днів, його життя проходило як би між двома полюсами: тим часом новим, що народжувалося в повсякденному житті, і враженнями про ” Руси, щойде,”.
Літературні недруги з холодною зневагою ставляться до його успіхів, третирують його. Єсенін виразно переживає духовну кризу, що виражається в довгих шинкарських застіллях, пияцтві й розгулі. Поет метається.
Насувається непоправна трагедія (“Чорна людина”). У його смерті дотепер багато незрозумілого, спірного. Ми сьогодні не можемо з повною впевненістю сказати, як же загинув поет У ніч на 28 грудня 1925 року в номері ленінградського готелю “Англетер” відбулася трагедія, і Єсеніна не стало.
Поховали його в Москві, на Ваганьковском цвинтар. Відійшло в минуле те, що викликало щиросердечну драму поета, але залишилася його чудово щира лірика з її любов’ю до батьківщини, до людини, ккрасоте.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)