Безсмертні комедії Мольера “Скупий” і ” Міщанин у дворянстві”
У комедії “Скупий” використані мотиви комедії давньоримського драматурга Плавта “Горщик”. Але вона наскрізь сучасна. М. показав у ній страшну владу грошей над душами людей. Герой комедії Гарпагон – втілення скнарості й разом з тим цілком реальна фігура лихваря XVII ст. Заради грошей він готовий на все. Йому байдуже, що його доня Элиза закохана у Валеру, а син Клеант закоханий у Маріанну: він хоче віддати доню заміж за старого Ансельма, оскільки той готовий взяти її без приданого, а сина – за багату вдову. Собі ж він хоче взяти за
Мольер показує, наскільки небезпечний Гарпагон, який страшної є влада грошей. Адже моральні основи молодих героїв комедії також уже подалися. Клеант чекає на смерть батька й бере участь у викраденні в тієї скриньки із грішми, що повертає лише в обмін на згоду Гарпагона оженити сина з Маріанною. Маріанна готова стати дружиною Гарпагона, тому що розраховує на швидку смерть старого. Валер, аби тільки домогтися руки Элизи, улаштовується до Гарпагона керуючим і обманює його як може. Влада грошей настільки більша,
Мольер веде новий мотив, таємницю народження героїв, що одержить в XVIII ст. широке поширення в драматургії. Виявляється, що Валера й Маріанна – діти Ансельма, теперішнє ім’я якого Томазо д’альбурчи. Цей неаполітанський аристократ втратив свою сім’ю під час катастрофи корабля, і от через багато років він знаходить сина й доню, які й не підозрювали про те, що вони родичі. Тепер Маріанні не потрібно шукати багатого нареченого, а Валера може взяти Елизу й без приданого. Клеант, що одержав від Гарпагона дозвіл на шлюб з Маріанною, обіцяє батькові повернути скринька сденьгами.
В образі Гарпагона з особливою яскравістю виявився классицистический підхід до характеру, у якому розмаїтість уступає перед єдністю, індивідуальне – перед узагальнено-типовим. Однак мольеровский підхід до зображення характеру дає величезний художній ефект. Його характери настільки значні, що їхні імена стають прозаїчними. Прозаїчним стало й ім’я Гарпагона на визначення страсті до нагромадження й граничної скнарості
Остання видатна комедія Мольера ” Міщанин-Шляхтич” (1670), написана в жанрі ” комедії-балету”: за вказівкою короля до неї були уведені турецькі танці. Мольер уміло вплів танцювальні сцени в сюжет комедії, зберігши цілісність її структури. Загальний закон цієї структури полягає в тім, що комедія характеру виникає на тлі комедії звичаїв
Носії звичаїв – це всі герої комедії, за винятком головного діючої особи – Журдена. Сфера звичаїв – звичаї, традиції суспільства. Персонажі можуть виразити цю сферу тільки разом, у сукупності (такими є дружина й доня Журдена, його слуги, учителі, аристократи Дорант і Доримена, які хочуть поживится, за рахунок багатства буржуа Журдена). Вони наділені характерними рисами, але не характером. Риси ці, навіть комічно загострені, все-таки не викликають правдоподібності
Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, виступає як комедійний характер. Особливість мольеривского характеру полягає в тім, що тенденція, що існує насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой випадає з рамок природного, “розумного” порядку. Ними є Дон Жуан, Альцест, Гарпагон, Тартюф, Оргон – герої найвищої добропорядності й злочину, мученики шляхетних страстей і дурні. Таким є й Журден, буржуа, що вирішив стати дворянином. Сорок років він жив у своєму світі й не знав ніяких протиріч. Цей мир був гармонійним, тому що все в ньому були на своїх місцях. Журден був досить розумним, по^-буржуазному кмітливим. Прагнення потрапити в мир дворян, що стало характером буржуа Журдена, руйнує гармонійний родинний побут. Журден стає разом з тим і самодуром, тираном, що перешкоджає Клеонту одружитися із закоханої Люсиль, донею Журдена, лише тому, що той не дворянин, і наївна дитина, якого легко обдурити, граючи на його дворянських страстях. Журден викликає й веселий сміх, і сміх сатиричний, осудливий
Вустами Клеонта викладена ідея п’єси: “Люди без докорів совісті привласнюють собі дворянське звання, – цей вид злодійства, мабуть, став звичайним. Але я щодо цього, зізнаюся, більше делікатний. Я думаю, що будь-який обман кидає тінь на чималу людину. Соромитися тих, від кого тобі небо прирекло народитися на світло, похвалятися в суспільстві вигаданим титулом, видавати себе не за той, ким ти є насправді, – це, як на мене, ознака щиросердечної низькості”.
Але ця ідея заходить у розбіжність із подальшим розвитком сюжету комедії. Шляхетний Клеонт наприкінці п’єси, для того, аби тільки домогтися дозволу Журдена на шлюб з Люсиль, видає себе за сина турецького султана, а чесні пані Журден і Люсиль допомагають йому в цьому обмані. Обман удався, але в підсумку перемагає Журден, тому що змусив чесних людей, своїх рідних і слуг всупереч їхній чесності й порядності звернутися до обману. Під впливом Журденов мир змінюється. Це мир обмеженості, де панують гроші. Мольер направляє свій сатиричний сміх і проти таких буржуа, як Журден, і проти таких аристократів, як Дорант і Доримена. Але на яких початках коштує він сам? Мольер виходить із моралі, що видається йому загальнолюдської, природної
(2 votes, average: 4.00 out of 5)