Бережи честь змолоду… (по повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”)
Поняття честі виховується в людині з дитинства. Приклад цьому – усе той же Петруша Гринев, з повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”, про яке я збираюся розповісти. Вирости безчесним йому було, по-моєму, практично неможливо. З дитинства хлопчика оточували люди, честь для яких була вище всього.
Відправляючи сина служити батьківщині, старший Гринев на прощання сказав йому: “Прощай, Петро. Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся; і помни прислів’я:
И Петро беріг. По дорозі до місця служби він по наївності програвся людині, з яким ледь звів знайомство. Ніякі угоди Савельича кинутися переможцеві в ноги не змусили Гринева зробити це: коли програвся – потрібно віддавати. Честь свою Петро Гринев не заплямував навіть у тих випадках, коли за неї легко можна було поплатитися головою. Перший випадок – це дуель. Петро не міг просто так залишити без відповіді безсоромна обмова Швабрина на Машу Миронову. Захистити неї від пліток відкинутого й через цього розгніваного поклонника, було для Гринева справою
Другий випадок, у якому найбільше яскраво виявилися високі моральні якості одних героїв і низькість почуттів інших – прихід у Білогірську міцність Пугачова. Віддавши перевагу шляхетній смерті ганебному помилуванню, загинули капітан Миронов і його дружина, малоосвічені, наївні й, на перший погляд, недалекі люди. Їхньому прикладу готовий був піти й Гринев, але випадок урятував його від смерті. І причиною цьому – теж шляхетність Петра, що виявило у відношенні “вожатого”, що допоміг колись їм вибратися з пурги. На щастя, людина цей виявився не ким іншим, як самим Пугачовим. Керівник народного повстання пропонує Гриневу піти до нього в служіння, але Петро, добре усвідомлюючи, що своєю відмовою може розгнівати Пугачова, все-таки відхиляє його речення. Відхиляє знову ж – з почуття шляхетності: він присягнув служити імператриці.
Вислухавши доводи молодого дворянина, Пугачов не розгнівався, більше того – перейнявся до нього симпатією й навіть допоміг у звільненні Маші Мироновій. І все це, на мій погляд, не через заячий тулупчика, а завдяки шляхетності й високій моральності Гринева, що так уразили народного бунтаря.
Шляхетні почуття Гринева виявилися й в епізоді його арешту. Петро не хоче вплутувати в цю історію свою кохану, тому й не називає її ім’я. Але Маша сама відправляється в Петербург шукати заступництва й знаходить. Їй допомагає сама імператриця. Історія з Пугачовим для закоханих закінчується добре, вони щасливі. Такий оптимістичний фінал, на мій погляд, автор придумав тому, що хотів підкреслити – на шляхетність найчастіше відповідають шляхетністю. А може бути й тому, що Пушкіну просто дуже хотілося, щоб це було саме так.
Що стосується Гринева, те він до кінця свого життя залишився людиною честі. Ставши Гриневым-Мемуаристом, ця людина правдиво й без перекручувань передала паперу не тільки свої зустрічі із проводирем повстання, але й свої думки відносно його. Він розповів про Пугачова всю правду, незважаючи на те, що вона суперечила тій, що зложилася в офіційній думці про народного бунтаря.