Берегиня-писанка, берегиня-мати
Берегинею” називається писанка, на якій зображено жіночу постать зі зведеними догори руками. Так прадавні українці зображували велику Матір усього живого – відому слов’янську богиню життя і радості. її називали Мокошею і Ладою, але найчастіше – Берегинею.
Матір, хранительку дому – також часто називають Берегинею. Здавна так повелося в Україні, що кожна родина готувала до Великодня писанки. У чистому охайному домі мати малювала писанки і навчала дітей розуміти узори, які на них з’являлися. Як саме твориться писанка розповідається
Споглядаючи за порухом маминих рук, дитина бачить, якою чарівною у “сплетінні ліній”, стає писанка:
То вже вона, як дивовижний світ, то вже дзвенить, як згусток сонця, буяють буйно квіти у росі, олені бродять в березовім соці.
І
У маєві густих обрамлень, мереживом найтоншим мерехтить геометричний космацький орнамент. Шкода, що сьогодні ми розучилися “читати” писанки, не розуміємо про що нам розповідають їх малюнки. Адже ці орнаменти – таємничі знаки, пов’язані змагічними обрядами. Завдяки їм писанки ставали вірними помічниками й захисниками наших предків.
До речі, настрій вірша “Писанки” Ігоря Калинця недаремно такий світлий, ніжний, спокійний. Писанки не можна було писати, коли з кимсь посварився, був у гніві. Адже і сама писанка – символ добра і сонця, і кожен з її узорів також. Вони є прості. Такі, як “безконечник”. У цьому орнаменті немає ні початку, ні кінця: біжить і біжить звивиста лінія по яєчку. “Безконечник” символізує вічний рух морської хвилі, те, що немає початку і кінця життя на землі. Цю писанку часто пасічники клали під вулики, бо вірили, що безкінечно будуть роїтися бджоли. Олені бродили у вірші на писанці, змальованій матір’ю. Малювали на писанках також півнів і коней. Ці тварини в далекі часи вважалися священними і присвячувалися різним богам давньої релігії. Вважалося, що олені породили всіх людей і тварин на землі. Кінь присвячувався богові сонця Дажбогові. Півень на писанці відвертав блискавку і громовицю. Таку писанку клали під кут хати, аби вберегти її від блискавиці.
У всіх українських писанках є щось схоже, а є і відмінне. Геометричним косьмацьким орнаментом вимальовувала писанки мама в поезії Ігоря Калинця. А ще на Львівщині, де народився поет, розписують писанки так, що з ліній складають цілі слова. Щоб зрозуміти ці знаки, треба вчити спеціальну писанкарську абетку. Той, хто нею опанував, може легко нанести слова “мама”, “тато”, своє ім’я.
Писанка, на якій від довгих поздовжніх ліній відходять маленькі рисочки, називається “сосенка”. На багатьох писанках розбігаються мереживними узорами цяточками. Є навіть цілі писанки, вималювані такими цятками. Називаються вони крашанками. З ними пов’язана сумна Легенда. Коли вели на муки Ісуса Христа, Матір Божа писала вночі писанки. Вони виходили дуже гарні. Але з її очей падали сльози від жалю за гіркою долею сина Ісуса. Де впала сльозинка, там і утворилася цяточка.
Для того, щоб намалювати писанку, потрібно мати велике терпіння, бо писанки створюються повільно, крок за кроком.
Мандрує писанка по мисочках
Із цибулиним золотим узваром,
З настоями на травах і корі,
На веснянім і на осіннім зіллі…
Писанка і справді, як стверджує Ігор Калинець, “мандрує”. Для отримання яскравої писанки, кольори на неї доводиться наносити шар за шаром: починати зі світлих і закінчувати темнішими. Тепер є штучні фарби для оформлення писанок. Колись кожна писанкарка готувала фарби сама. Коричневу – з лушпиння цибулі чи дубової кори, жовту – з кори молодих яблуневих гілок, чорну – з підсоленого відвару молодої вільхи чи коріння кропиви.
Весь процес написання зобразив Ігор Калинець засобом художнього слова у своєму вірші. Для нього це – спогад про спілкування з матір’ю, про дитинство:
І я поплив у світ дитячих мрій
На білі колискові Оболоні…
Котились писанками із гори ясні сонця у мамині долоні. Шану українській писанці складено навіть на міжнародному рівні. У місті Едмонтоні, що в Канаді, їй встановлено пам’ятник. Писанки зберігаються в кращих музеях країни, а в Косові – в єдиному в світі музеї писанок – зберігаються десятки тисяч цих неповторних мистецьких витворів.
Спочатку було Слово… Так починається книга книг – Біблія. Саме у слові бере весь свій початок. Сьогодні ми не додаємо слову такого великого значення, як в давнину. Людина мало стурбована тим, як він говорить. Йому важливіше те, що він говорить. Важливо передати в слові більше інформації. Наша Мова стала одноманітною, неемоційною, в ній багато вульгаризмов, а то і нецензурних слів і виразів. Серед молоді зараз дуже популярна своя особлива мова. Його називають молодіжним сленгом, або жаргоном. Мені здається, що такі наші слівця потрібні іноді як протест проти стандартності, мовних штампів, проти словесної пишноти і марнослів’я. Іноді хочеться спілкуватися зі своїми однолітками так, щоб дорослі не проникали в світ наших інтересів, хочеться просто поговорити про своє на “своїй” мові.
Але набір слів молодіжного сленгу невеликий. Деякі учені-філологи стверджують, що, якщо людина постійно користується такою мовою, він дурнішає, навіть голос його не розвивається, а стає монотонним, втрачаючи своє звукове різноманіття. Людині, щоб виразити складний мир своєї душі, потрібний цілий світ слів, а не тісний круг сленгу. І рука тягнеться до тому Шевченка або Лесі Українки. Ось вже де дивовижне Царство Слова! Починаєш по-новому розуміти значення біблейського рядка: “Спочатку було Слово…”. Прекрасні слова наповнюють наші душі високими відчуттями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)