“Бахчисарай” – “КРИМСЬКІ СОНЕТИ” А. МІЦКЕВИЧА
РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ
§ 11. “КРИМСЬКІ СОНЕТИ” А. МІЦКЕВИЧА
“Бахчисарай”
Сонет “Бахчисарай” сповнений філософських роздумів про тлінність буття та непевність людського існування. Ліричний герой, споглядаючи спустошений палац хана Гірея, розмірковує про смисл життя; про те, для чого людина приходить на землю і що вона несе у світ. Сама ситуація перебування героя в “мертвому” палаці натякає на ту духовну пустелю, яку він відчуває в усьому світі. Проте серед цього царства смерті його душа лишається живою й натхненною.
У цьому сонеті ми зустрічаємо і характерну для романтичних творів поетику контрастів. Багатство, влада і слава протиставляються тут духовності, справжнім людським почуттям. Життя протиставляється смерті, але тільки духовне життя, бо життя, позбавлене справжніх цінностей, приречене на смерть і закономірно призводить до “Руїни”.
Рух
У протиставленні живого джерела мертвому палацу закладена ще одна опозиція: природне й неприродне. Все духовне, що живить людську душу, є природним для неї. А все бездуховне, неприродне призводить до духовної смерті людства. Тому людина має керуватися природними бажаннями, наповнювати своє життя високим моральним змістом. У сонеті відчуваються ремінісценції із пушкінською поемою “Бахчисарайський фонтан” (палац, фонтан сліз, згадка про Гірея), але польський поет по-своєму підійшов до бахчисарайської теми. Якщо Пушкін, поринаючи в давнину, показує бурхливі пристрасті, то Міцкевич дивиться на палац очима сучасної людини, розмірковуючи про тлінне й вічне, природне й неприродне, духовне і бездуховне. Для Пушкіна головним було зображення драматизму людських переживань, для Міцкевича – філософські роздуми про людину, світ, долю цивілізації.