Барка Василь Костянтинович Судна дорога
I
Дві неділі, дві вінечні долі,
Над гризню гармат рідніли.
Хоч від гілки віолет медовий
Близько брався до одвірків.
Грішник, де з навал незваних танків
Близять розблиски в розбої, –
Став: стріляйте! а не згоден знати
Тьми з неправди гробової.
І калікою з обжинків крови,
Дотерпівши смерть, як прірву,
Звівся – кривду ночі відбороти:
В знаках дикістю звірину.
Вибийся з тенет: мов олень рани,
Огняної – в плечі хворі.
По крижинах моря, в вибух браних,
Вийди крізь метіль безкормиць…
Тінню
З праху, з пастки навернувшись:
Тінню Савла – на поріг останній,
Де досвітлюються душі.
Нивами обнов, де й горе кожне,
Множиться на грізний сполох:
До джерел, як птах з пожеж, чи зможе
Перейти душа поволі?
Дві неділі – дві любові: в крузі
Сонця й місяця взоріли,
Обіходячи, аж море скрушить
Гріх і посклада зернини. II Дві неділі, – де не змовкне в ярмах
Океан! (і гори чули);
Що одна світанний вінчик брала,
Друга з полудня палючий.
Подаровано не мідну скриню,
А сердечну правду в денність.
Знов галузками садів наринуть,
Ганячись, вали квітневі.
Все, що зріднене від серця – вічне;
Понад океанний розпач:
Буде все біліти! в зірці скличе –
Жити, де зійшла, дівоча.
На безмежності по димній смузі,
Переходячи, вітрильце –
Свідчить, свічкове! хоч вітер змучив:
Півпелюстки з бурі бризне.
Нам розділено стежки пропащі –
З вибухів, при злих руїнах…
Скрізь війна: світопожежний ящер
Пекла! – до країв куріла.
Морок стінами біди з безодні
Від зірок стежки відрізав –
Хоч трояндні відсвіти назовні
В хмарі, що пашить, залізна.
Вже ізгой – на другім боці ночі –
До пророцтва зміг припасти…
Мирний океан! стокрилля множить:
З горами, біліш від айстри.
Друга на порозі перестріла,
Від його човнів і серпня,
Витканого з блискавки – неділя
Друга: криник! милосердна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)