Бальмонт “Бог створив мир з нічого” і “Смуток”
Бог створив мир з нічого
Учися, художник, у нього,-
И якщо твій талант крупиця,
Соделай з нею чудеса,
Зрости безмірні ліси
И сам, як казковий птах,
Умчися високо в небеса,
Де світить вільна блискавиця,
Де вічний хмарний прибій
Біжить по безодні голубой.
Бальмонт К. – Смуток
Внемля вітру, тополя гнеться, з неба дощ осінній ллється,
Наді ною лунає мірний стукіт годин стінних;
Мені ніхто не посміхнеться, і тривожне серце б’ється,
И з вуст мимоволі ллється монотонний смутний вірш;
И як тихий
Незрозумілий дивний шепіт – шепіт краплі дощових
Отчого так вітру нудно? Плаче, ниє він докучно,-
И в відповідь йому стозвучно краплі б’ються й біжать;
Я внемлю, мені так само нудно, смуток із мною нерозлучна,
Рівномірно, однозвучно рими стрункі течуть;
У цю пору непогоди, під сумовитий плач природи,
Дні, мгновенья, точно роки – роки повільно йдуть.
Бальмонт К. – Очерета
Опівнічної порию в болотній глухомані
Ледве чутно, безшумно, шарудять очерета
Про що вони шепотять? Про що говорять?
Навіщо вогники між ними горять?
Миготять,
И знову зайнялося блукаюче світло
Опівнічною порою очерета шелестять
У них жаби гніздяться, у них змії свистять
У болоті тремтить умираючий лик
Те місяць багряний сумно поник
И тванню запахло. І вогкість повзе
Трясовина заманить, стисне, засмокче
“Кого? Для чого? – очерета говорять,-
Навіщо вогники між нами горять?”
Але місяць сумний безмовно поник
Не знає. Змінює усе нижче свій лик
И, подих повторюючи загиблої душі,
Тужливо, безшумно, шарудять очерета
(1 votes, average: 5.00 out of 5)