Немає нічого на світі прекрасніше жінки. Ф. И. Тютчев

Основа Творчості письменника – натхнення, ниспосланное понад. І це натхнення має жіночий початок. Не випадково муза – жінка, До жіночих ніг складають шпаги, в ім’я жінки роблять подвиги, заради її ж ідуть на злочини. Вона – краса, що врятує мир. У російській літературі жінки оспівані особливо впечатляюще. Кожний письменник, зображуючи свою героїню, прагне передати через неї своє подання про прекрасний. Відношення письменника до свого героя найчастіше розкривається саме через відношення цього героя до жінки: йому дана краса, але як

зуміє герой обійтися з тим, що дано йому? Письменники, зображуючи в добутках кращих своїх героїнь, виражали через них свою життєву філософію. Жінка – джерело радості, сили й натхнення. А про своє покоління Лермонтов писав: “И ненавидимо ми, і любимо ми випадково, нічим не жертвуючи ні злості, ні любові, і царює в душі якийсь холод таємний, коли вогонь кипить у крові”. Ці слова як не можна краще розкривають характер головного героя Печорина і його відношення до жінок. Їх у романі три: Бэла, князівна Мері й Віра

Бэла – юна черкеска, про яку ми довідаємося з оповідання Максима Максимыча. Печорин, побачивши дівчину

на весіллі її старшої сестри, був полонений її зовнішністю і якийсь необычайностью. Вона здалася йому втіленням безпосередності, природності, тобто всього того, чого Печорин не зустрічав у знайомих йому світських дамах. Його дуже захопила боротьба за Бэлу, але, коли всі перешкоди були знищені й Бэла з радістю прийняла свою долю, Печорин зрозумів, що він обманутий: “…любов дикунки деяким краще любові знатної панянки, неуцтво й простодушність однієї так само набридають, як і кокетство інший”. Не слід забувати, що ця думка не автора, а Печорина, що, як відомо зі змісту роману, швидко у всім разочаровывался. У Бэлы сильний, цільний характер, у якому є й твердість, і гордість, і сталість, адже виховувалася вона в традиціях Кавказу

Зовсім іншої виглядає князівна Мері. Про неї ми довідаємося із щоденника Печорина, у якому докладно описане “водяне суспільство” Пятигорска, де перебував герой. Уже в першій розмові із Грушницким про князівну Мері звучить іронічний, трохи глузливий тон оповідача. Мері Лиговская зовсім молода, гарна собою, недосвідчена, кокетлива. Вона, природно, не дуже добре розбирається в людях, не бачить фарсовости Грушницкого, недорозуміє розраховано гри Печорина. Їй хочеться жити так, як прийнято в їхньому знатному колі, з деяким марнославством, блиском. Мері стає предметом суперництва між Грушницким і Печориным. Ця неварта гра одного губить, іншого забавляє, У Печорина, втім, є й своя мета: буваючи в Лиговских, він має можливість бачити там Віру

Думаю, що в такій обстановці князівні Мері було дуже важко стати самої собою й, можливо, виявити свої кращі якості. Чому Печорину так нудно й самотньо? Відповісти на це питання – значить розкрити причину його прикростей. Печорин – неординарна особистість, отже, він по-своєму шукав пару серед жінок, шукав ту, котра могла б цілком захопити його душу. Але такий не було. І, на мій погляд, Лермонтов ставив перед собою завдання ширше, ніж показ молодих, недосвідчених,, нещасних дівчин, роздавлених егоїзмом Печорина.

Любов Печорина дана в начерках. Лермонтов не показав цілком цього почуття. Печорин плакав, коли загнав коня, але не наздогнав Віру. Однак це був усього лише тимчасовий порив душі, не більше. Ранком він знову став самим собою. Віра – це всього лише хворе минуле Печорина. Він не був щасливий з нею, тому що вона була чужою дружиною, що, зрозуміло, було нестерпно для самолюбства Григорія. Немає! Це не для Печорина! Може бути, тому, щоб компенсувати загублена рівновага, вона так холодний з юними, закоханими в нього жінками

Лермонтов заперечує свою причетність до Печорину, заявляючи, що портрет героя складений з пороків усього суспільства. Однак я впевнена, що відносини Печорина й Віри – це відбиття трагічної нерозділеної любові Лермонтова до Вареньке Лопухиной ( Бахмете-Виття). Лермонтов любило Вареньку все своє коротке життя. Він писав про неї: “У ніг інших не забував я погляд твоїх очей, люблячи інших, я лише страждав любов’ю колишніх днів”. Як схожий любовний почерк самого Лермонтова на почерк Печорина! Лермонтов був гарний, його любили багато жінок, але він постійно вертався до образа своєї улюбленої

Про життя М. Ю. Лермонтова написана чудова книга Новикова “Про душі живих і мертвих”, про нього створене багато критичних статей і заміток. Якщо Пушкін є творцем першого реалістичного роману у віршах про сучасність, то Лермонтов – автор першого реалістичного роману в прозі. Його роман відрізняється тією глибиною психологічного аналізу, що дозволила Чернишевському бачити саме в Лермонтові безпосереднього попередника Лева Толстого

М. Ю. Лермонтов, на мою думку, не випадково приділив величезну увагу жіночим образам у своєму романі. Жодна серйозна проблема, тим більше проблема героя й часу, не може бути розглянута поза прекрасною й кращою половиною людства, поза її інтересами, переживань і почуттів. Одне з відкриттів, зроблених письменником, було використання принципу: розповідайте, хто любить цієї людини, і я складу про нього подання. Мені здається, що зображення жіночих характерів у романі додало головному героєві (і самому роману) неповторність, свіжість і чіткість сприйняття, а також той комплекс переживань, що глибоко проникає в душу й залишається там назавжди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Немає нічого на світі прекрасніше жінки. Ф. И. Тютчев

Categories: Нові твори

Links