“Бал” Баратинський Є. А. (скорочено). Короткий зміст
Поема починається описом московського балу. Гості з’їхалися, літні дами в пишних уборах сидять біля стін і дивляться на натовп з “тупим увагою”. Вельможі в стрічках і зорях сидять за картами і іноді приходять поглянути на танцюючих. Молоді красуні кружляють, “Гусар крутить свої вуса, / Письменник манірно острів”. Раптом все зніяковіли; посипалися запитання. Княгиня Ніна раптом виїхала з балу. “У кадрилі весело крутячись, / Раптом помертвіла! – Що причиною?/ Ах, Боже мій! Скажіть, князь, / Скажіть, що з княгинею Ніною, / жінкою вашою?
Про чорноокою красуні княгині Ніні багато легковажать, і не без причини: будинок її ще недавно був наповнений і записними тяганина, і миловидними юнаками, спокусливі зв’язку змінювали одна одну; до істинної любові Ніна, здається, не здатна: “У ній жар упівшейся вакханки, / гарячки жар – не жар любові “. У своїх коханців вона бачить не їх самих, але “норовливий образ”, створений в її мріях; чарівність проходить, і вона залишає їх холодно і
Але недавно життя Ніни змінилася: “посланник року їй постав”.
Арсеній нещодавно повернувся з чужих країв. У ньому немає зніженої краси звичайних відвідувачів будинку Ніни; на його обличчі сліди важкого досвіду, в його очах “безпечність похмура”, на губах не посмішка, а посмішка. У розмовах Арсеній виявляє знання людей, його жарти лукаві і гострі, він розбірливо судить про мистецтво; він стриманий і зовні холодний, але видно, що він здатний відчувати сильні почуття.
Досить досвідчений, Арсеній не відразу піддається чарівності Ніни, хоча та й вживає всі відомі їй кошти, щоб залучити його; нарешті “всемогутній мить” зближує їх. Ніна “сповнена блаженства життя нової”; але Арсеній вже через два-три дні знову такий, як раніше: суворий, похмурий і розсіяний. Всі спроби Ніни розважити його марні.
Нарешті вона вимагає пояснень: “Скажи, за що твоє презренье?” Ніна боїться, що Арсенія відштовхує думка про її бурхливе минуле; спогади важкі і їй самій. Вона просить Арсенія бігти з нею – хоча б до Італії, яку він так любить – і там, в невідомості й спокої, провести залишок життя. Арсеній мовчить, і Ніна не може не помітити “наполегливої холоду” його душі; зневірена Ніна плаче і називає свою нещасну любов стратою понад за гріхи. Тут запевненнями в любові Арсеній на час заспокоює Ніну.
На наступний вечір коханці мирно сидять в будинку Ніни; Ніна дрімає, Арсеній у задумі щось недбало малює на візитній картці і раптом випадково вигукує: “Як схожий!” Ніна впевнена, що Арсеній малював її портрет; дивиться – і бачить жінку, зовсім на неї не схожу: “скромна дівчина / З солодкої дурістю в очах, / В кучерях волохатих, як болонка, / З усмішкою сонної на устах!” Спочатку Ніна гордо заявляє, що не вірить, щоб така могла бути суперницею для неї, але ревнощі мучить її: обличчя мертвотно блідо і покрилося холодним потом, вона трохи дихає, губи посиніли, і на “довгий мить” вона майже втрачає дар мови. Нарешті Ніна благає Арсенія розповісти їй все, зізнається, що ревнощі вбиває її, і каже, між іншим, що в неї є кільце з отрутою – талісман Сходу.
Арсеній бере Ніну за руку і розповідає, що у нього була наречена Ольга, блакитноока і кучерява, він ріс з нею разом. Після заручин Арсеній ввів в будинок Ольги свого друга і незабаром приревнував до нього; на докору Арсенія Ольга відповідає “дитячим сміхом”; оскаженілий Арсеній залишає її, затіває сварку з суперником, вони стріляються, Арсеній важко поранений. Одужавши, Арсеній їде за кордон. Вперше утішитися, за його словами, він зміг тільки з Ніною.
На сповідь Арсенія Ніна не відповідає нічого, видно тільки, що вона змучена.
Ще кілька тижнів пройшли в сварки і “нещасливих” примирення. Одного разу – Арсеній не був у Ніни вже кілька днів – Ніні принесли листа, в ньому Арсеній прощався з нею: він зустрів Ольгу і зрозумів, що його ревнощі була “неправий і смішно”.
Ніна не виїжджає і нікого не приймає, відмовляється від їжі і “нерухома, німа, / Сидить і з місця одного / Не зводить погляду свого”. Раптом до неї приходить чоловік: збентежений дивною поведінкою Ніни, він дорікає їй за “чудасії” і кличе на бал, де, між іншим, мають бути молоді – Арсеній з Ольгою. “Дивно очіку-вясь”, Ніна погоджується, приймається за давно забуті вбрання і, бачачи, як вона змарніла, вирішується вперше нафарбувала, щоб не дати молодий суперниці тріумфувати над нею. Однак витримати бал у неї не було сили: їй стало погано, і вона їде додому.
Глибока ніч. У спальні Ніни слабо горить лампада перед іконою. “Кругом глибокий, мертвий сон!” Княгиня сидить “нерухома”, в бальному вбранні. З’являється стара няня Ніни, поправляє лампаду, “і світло нежданий і живий / Раптом осяває весь спокій”. Помолившись, няня збирається йти, раптом помічає Ніну і починає шкодувати і дорікати їй: “І що в долі твоєї худого? […] Ти забула Бога… “Цілуючи на прощання руку Ніни, няня відчуває, що та” льодяно-Холодна “, глянувши в обличчя, бачить:” На ній поспішний смерті хід: / Очі стоять, і в піні рот… “Ніна виконала дане Арсенію обіцянку і отруїлася.
Поема кінчається сатиричним описом пишних похорон: до будинку князя з’їжджається одна карета за одною; важливе мовчання натовпу змінюється гучним говіркою, і сам вдівець незабаром вже зайнятий “жарким богословським дебати” з якимось ханжею. Ніну ховають мирно, як християнку: про її самогубство світло не дізнався. Поет, який обідав у неї по четвергах, позбавлений обідів, вшанував її пам’ять віршиками; їх надрукували в “Дамському журналі”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)