Байронічний герой і настрої “світової скорботи” у віршах поета
Урок зарубіжної літератури 9 клас
УРОК № 40
Тема. Байронічний герой і настрої “світової скорботи” у віршах поета.
Мета: поглибити знання з теорії літератури про лірику, дати поняття про байронічного героя; навчати вдумливого читання ліричних творів; розвивати творчі здібності, уміння аналізувати; виховувати любов до прекрасного.
Обладнання; портрет Байрона.
Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи.
Володар дум.
О. Пушкін
ХІД УРОКУ
І. Актуалізація опорних знань
1. Колективна робота
Основні періоди творчості Байрона
III. 1807-1809 рр.- лірична збірка “Години дозвілля”.
1. 1809-1817 рр. – поеми “Паломництво Чайльд Гарольда”, східні поеми, “Єврейські мелодії” (цикл – 23 вірші – любовна лі-рика).
2. 1817-1824 рр. – поеми, роман у віршах, “Донжуан” – найбільший за обсягом і значенням твір.
IV. Складання сенканів
Байрон,
Самотній, романтичний,
Віршував, кохав, боровся,
Слава, переплетена з образами,
Птах.
ІІ. Робота над темою уроку
– Теорія літератури
Лірика – один із трьох жанрів літератури. Особливість лірики
IV. громадянську (суспільно політичну) – роздуми поета про суспільне життя;
4. філософську – роздуми про сенс людського буття;
V. пейзажну – роздуми, навіяні природою;
5. інтимна – роздуми і почуття, пов’язані з дружбою та коханням.
6. Станси – різновид лірики, поезія – роздум, у кожній строфі якої висловлюється певна думка або спостереження.
1) Виразне читання учнями поезій Байрона та коментарі учителя до них
Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:
Я ще вчуваю арфи глас.
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останній час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить любий спів.
Як є сльоза – вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакати дай.
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)
Учитель. Усіх, хто спілкувався з Байроном, підкоряло не лише його чуття прекрасного, але й гостре почуття справедливості. “Його очі – це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла”,- писав один із його сучасників. Та у своїй душі поетові розібратись було важко: занадто багато гнітючих дум та запитань без відповідей переповнювали її.
ПРОМЕТЕЙ
Титане! У в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж. за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що Духа гордому уймає…
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях; щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж. доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І Доля зла – тиран глухий –
І дух Ненависті, який
Істот собі на втіху творить.
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар.
Та навіть ця найважча з кар
Твоєї долі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовладцева од тебе
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказати,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогняне твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти – символ віри і тепла.
Як ти, сини людські – півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
1 долю не відкличних мар,-
Та дух бунтарства – не покути –
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї.
Надії й віри не страчає,
Тріумфом виклик зустрічає
І владно смерть перемага!
(Переклад Д. Паламарчука)
Учитель. Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші “Прометей” звеличується подвиг того, хто “людству освітив дороги”. Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан – богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини,
СПОМИН
Кінець! То був лиш сон.
І враз Блідих надій промінчик згас.
Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,
І душу сковує зима,
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж – і спомини. Якби-то!
(Переклад Д. Паламарчука)
Учитель. Вірш “Спомин” можна вважати зразком поетичної недомовленості” за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і просторий. Разом з тим “загублений рай”, загублені надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя – де внутрішня тема лірики поета.
Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся, люба,-
Тільки в мріях я маю те щастя ясне,
Кожний ранок – оплакана згуба.
Любий сон! Забери собі силу мою,
А мені дай безсилля розкішне,
Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю,
Ох, яке ж то життя буде пишне!
Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні,
Сон єсть образ мовчазної смерті,
Коли смерть може дати кращий рай, ніж у сні,
То я прагну скоріше умерти.
Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних,
Не гадай, що я надто щасливий.
Коли грішний був сон,- я спокутував гріх:
Зник без сліду мій сон чарівливий…
Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,
Не карай ти мене за примари!
(Переклад Д. Паламарчука)
Учитель. У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкриваються і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до героїні, що вона несе йому.
В ДЕНЬ МОГО ТРИДЦЯТИШЕСТИЛІТТЯ
Вгамуйся, серце. Вибив час.
Нікого нам не зворушить.
Нехай любов обходить нас,
Та нам – любить.
Пожовкли днів моїх листки,
Засох любові цвіт і плід.
Повзуть скорбота й хробаки
За мною вслід.
Немов вулкан той із жерла,
Жирущий пломінь в груди б’є,-
Та не світильник, то пала
Життя моє.
Минулі дні тривог, надій,
Любові, ревнощів, жаги,
З кохання весь набуток мій –
Сплітає нам.
14 О поле битви, зброї дзвін,
15 Що славить Грецію мою!
16 Вільніший я, ніж Спарти син,
Що ліг в бою!
Повстань! Еллади лине зов,
Зміцни свій дух! Не забувай,
Чия у тебе в жилах кров.
На бій рушай!
Притлуми чуттів невчасних жар
17 І ниці пристрасті круши!
18 Хай вроди згубної пожар
Не йме душі!
Як шкода молодих років.
На жертву волі їх оддай!
До битви стати час наспів.
В борні сконай!
За волю в гордім цім краю
Борися всупір долі злій.
Знайди в бою і смерть свою.
І супокій!
(Переклад Д. Паламарчука)
Учитель. Вірш уважають останнім у творчості поета Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті. Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.
Запитання до учнів
V. Які домінуючі риси поезії Байрона можна відзначити?
ІІІ. Рефлексія
Колективна робота
А) Формулювання визначення та характерних рис байронічного героя (запис у зошити)
Байронічний герой – людина романтична за характером. Характерні риси байронічного героя:
VI. гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу; ” благородство душі;
VII. глибина і сила почуття;
VIII. підкреслене почуття вищості, зневага до людей;
IX. самотність.
Б) Особливості любовної та політичної лірики Байрона (запис у зошити)
Загальні особливості лірики Байрона
X. Яскраво виражене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва творів або опосередкована розповідь про себе).
XI. Страдницька душа ліричного героя.
XII. Джерело страждань ліричного героя – недосконалість життя.
XIII. Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії.
– Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру – стансів, “віршів на випадок” (вірш, написаний з якогось певного приводу чи звернений до конкретного адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета.
IV. Домашнє завдання
Випереджувальне завдання для 3-4 учнів – повторити із теорії літератури поняття “поема”; із історії – відомості про Івана Мазепу; для всіх учнів – прочитати поему Байрона “Мазепа”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)